10 Артем

Я не знаю, скільки простояв так, відкривши рота і витріщивши очі, мов школяр перед екзаменатором. Може, секунд п'ять, а може, і значно більше.

Регіна стояла на останній сходинці, і чорний шовк обтягнув її фігуру так, наче друга шкіра.

А волосся...  Та це ж був повний капець. Воно було зеленим. І що найстрашніше, їй це пасувало!

- Щось не так, любий? - запитала вона і так мило вигнула брову, що в мене вилетіло з голови геть все.

- Волосся, - промовив я, отямившись. — У тебе зелене волосся.

- Так, я помітила, - спокійно відповіла Регіна, спустилась і взяла мене під руку. - Їдемо? Ми запізнюємося.

Я тільки відкрив рота, щоб розпитати, що трапилося, але вона вже пішла до дверей, погойдуючи стегнами так, що мені довелося відвести очі. Ох, ця її сукня...

Я мовчки відчинив їй дверцята машини, допоміг сісти і сів за кермо. 

Хвилин п'ять я їхав мовчки, міцно стискаючи кермо, а потім не витримав.

- Регіоно, а тобі не здається, що ця сукня аж надто відверта? - прокашлявшись, поцікавився я.

- Не здається. Вона цілком нормальна, - відповіла дівчина, дивлячись щось у своєму телефоні.

- Наступного разу я сам буду обирати тобі вбрання на подібні заходи, - сказав я, зиркнувши на цю зеленоволосу бідосю.

- Сукня чорна, елегантна і чудово на мені сидить, - відрізала Регіна, не відриваючи погляду від телефона. - Тобі не подобається?

Як на зло, мені дуже подобалося. Саме це й дратувало найбільше.

- Там будуть мої партнери, - сказав я, дивлячись на дорогу. - Серйозні люди, інвестори.

- Чудово. Тоді вони оцінять мій смак.

- Вони оцінять... Регіно, у тебе таке декольте, що...

- Артеме, - вона нарешті подивилась на мене, - ти мене найняв, щоб я була гарною дружиною і хорошою мачухою. Гарні дружини гарно виглядають. Ти ж не хочеш, щоб про тебе казали, що ти одружився з сіренькою мишкою?

Звісно, що я не хотів цього. Але й не хотів, щоб на мою "дружину" витріщалися, пускаючи слину, якісь йолопи. Хоча вона ж фіктивна, тому мене це зовсім не повинно хвилювати. Зовсім...

- А з волоссям що? -  не вгавав я. - Це що,  мода така зараз?

- Можна сказати й так, - Регіна загадково посміхнулась. - А тепер, будь ласка, дивись на дорогу, любий.

Я замовк і решту шляху нервово постукував пальцями по кермі й подумки перераховував усі речі, які збирався сказати своїй донці, коли повернусь додому. Бо щось мені підказувало, що зелена голова — то її рук справа. Кіра, Кіра... Ну й донька ж мені дісталась!

Ми приїхали, коли бенкет був уже в розпалі. Зал блищав кришталем і золотом, грала жива музика, довкола лунав сміх. Я допоміг Регіні вийти з машини, і вона взяла мене під руку так природно, ніби робила це все життя.

Коли ми з нею зайшли, розмови стихли і У усі голови повернулись до нас.

Я бачив, як чоловіки кидають погляди на Регіну. Спочатку здивовані, а потім - захоплені. Як же вони мене бісили.

Мій партнер, Віктор Іванович, так виявився на мою фіктивну дружину, що геть забув про власну.  Молодий банкір неподалік від нас так витріщився на розріз, що мало не наштовхнувся на офіціанта з тацею.

А Регіна поводилась так, ніби нічого не помічала. Йшла поруч зі мною випрямивши спину і усміхалась усім підряд, ніби вона тут королева. Мене аж перекосило.

- Артеме! - до нас підійшов Віктор Іванович і не відводив очей від Регіни. - Так оце твоя дружина? Яка... вражаюча пані.

- Так, - процідив я крізь зуби. - Це МОЯ дружина.

- Дуже приємно, - Регіна подала руку для поцілунку, в цей бісів телепень схопив її і кинувся цілувати.

Я відчув, як у мене на скроні починає пульсувати жилка, в ліве око починає сіпатися.

- Нам треба привітатися з організаторами, - різко сказав я і потяг Регіну вбік.

- Артеме, ти мені руку зламаєш, - прошепотіла дівчина.

- Вибач.

Я послабив хватку, але тільки трохи.

Далі було ще гірше. До нас підходили інші чоловіки, всі нібито "привітатися зі мною", а самі не зводили очей з Регіни. Один навіть запросив її на танець просто при мені! При мені, її чоловікові!

- З радістю, - відповіла ця капосниця і подала йому руку.

- Вона втомилася, - заявив я.

- Зовсім ні, - заперечила Регіна з невинною посмішкою.

- Втомилася, - повторив я, так на неї глянувши, що мій співрозмовник вирішив відступити, - Вибачте.

Регіна підняла брову й нахилилась до мого вуха:

- Артеме, ти ж розумієш, що поводишся, як ревнивий чоловік?

- Я не ревную. Не вигадуй дурниць, - пробурмотів я. - Я просто... дбаю про свою репутацію.

- Звісно, - прошепотіла вона, і в її голосі я почув сміх. - Репутацію.

Я стиснув щелепи й відвернувся. Ревную? Я? До фіктивної дружини? Та це ж нонсенс! Я просто не люблю, коли на моє майно... Тобто на мою дружину... Ох, чорт!

Я схопив з тацi келих з якимось коктейлем і випив майже залпом. Не допомогло. Поруч дзвінко засміялась Регіна. От, халепа!

Здається, цей вечір буде найдовшим у моєму житті.