9 Регіна

На бенкет ми з Артемом мали їхати о сьомій годині вечора, тому о п'ятій я вже стояла під душем і мліла від задоволення.

Гаряча вода, ароматна піна... Зараз як наведу красу, то всі багатії очі погублять і язики проковтнуть.

Я щедро налила шампуню на долоню, старанно намилила голову, змила піну і... завмерла, бо з мого волосся стікала зелена вода.

Не просто зелена. Вона була кольору того болотця, що було колись за бабусиним сараєм.

- Це що за... - прошепотіла я і вхопилась за голову.

З дзеркала на мене дивилася русалка, яку ніби щойно витягли з очерету. Моє біляве волосся, мій улюблений, дорогий платиновий блонд став кольору свіжоскошеної трави!

Спокійно, Регіно. Без паніки... Включи мізки, заспокойся і подумай. Схоже, що хтось щось зробив з моїм шампунем і я навіть здогадувалась, хто. Ну, Кіра! Ну, паскудниця мала!

Я схопила гель для душу і ретельно промила волосся. Потім ще раз. Зелений колір навіть не змінився.

- Ах ти ж... - пробурмотіла я й додала кілька слів, яких пристойній дівчині знати не годилося.

Замотавши голову рушником, наче східна красуня, я прошмигнула коридором, збігла сходами на кухню і вхопила засіб для миття посуду. Реклама обіцяла, що він розчинить будь-який жир за секунду. Може, й цю мою зелень подужає.

Я вилила мало не півпляшки на голову і терла так, що ледь не здерла шкіру. Піни було, як на мильному шоу, але результату -  жодного.

Я стояла над раковиною, мокра, зла і розуміла, що програла перший раунд.

Годинник невблаганно цокав. Часу на експерименти не лишалось. Бенкет не чекатиме, тим паче що Артем двічі сказав, що ми не можемо запізнитись, бо там будуть "потрібні люди".

Я зітхнула, сіла на край ванни і подумала про те, що зараз тихенько спущуся до Кіри й особисто запхаю їй ту зеленку в... Стоп. Саме цього вона й чекає. Вона, певно, зараз сидить у своїй кімнаті з попконом і чекає на мене.

Е ні, мала. Дзуськи! Не дочекаєшся. Регіну Ділову таким не зламаєш.

Неочікувано я пригадала фразу з якоїсь розумної книжки: "Якщо життя підсовує тобі лимони, зроби з них лимонад". Що ж, життя підсунуло мені зелене волосся. Значить, будемо робити з ним... щось.

Я ще раз вимила голову гелем для душу, висушила феном і вклала локони у розкішну хвилю. Подивилась на себе в дзеркало, я посміхнулась.

Це виглядало навіть...ефектно. Смарагдові пасма переливалися на світлі, наче я щойно вистрибнула із фентезі роману чи якогось серіалу.

Нічого страшного, бо мою красу не так легко зіпсувати. Особливо якщо в шафі висить ТА сукня.

Я дістала її й провела рукою по шовку. Чорна, довга, з глибоким декольте і розрізом, який починався так високо, що навіть я сама іноді червоніла. Я завжди берегла її для особливого випадку. Здається, цей випадок настав.

Макіяж, червона помада, високі підбори. Я востаннє глянула на себе і посміхнулася своєму відображенню.

- Ну що, Регіно, зараз будемо вражати всіх наповал своєю яскравою і незвичною зовнішністю.

Коли я неквапливо спускалась широкими мармуровими сходами, Артем уже чекав унизу, нервово поглядаючи на годинник. Він щось говорив у телефон, потім підняв на мене очі... і слова застрягли у нього в горлі, в його телефон повільно сповз від вуха.

Він стояв, наче громом уражений. Очі розширились, рот трохи відкрився. Погляд ковзнув з мого волосся на декольте, потім на розріз, і знову на волосся, і знову...

Здається, мій фіктивний чоловік вперше в житті не знав, що сказати.

Я зупинилась на останній сходинці, повільно підняла брову і милостиво запитала:

- Щось не так, любий?