М в двадцять третій степені

М в двадцять третій степені

Ми з колегою завжди скептично ставилися до візуальних спостережень. Агов, сьогодні 21 століття й усі порядні астрономи на своїх порядних обсерваторіях мають встановленими у фокусах телескопів пристрої з зарядовим зв'язком — матриці для точних наукових спостережень, що збирають фотони з далеких космічних об'єктів, — себто камери. В нашій обсерваторії теж є така матриця, і вона встановлена на красені-телескопі, що, хоч і був старший за мене і мого колегу-астронома разом узятих, проте був налаштований ще не іржавіти і працювати на славу, відкриваючи куточки видимого людині, але такого недослідженого і незрозумілого Всесвіту.

Ніч була безхмарною і березневою. Колись, я пам'ятаю, як у березні було холодно і люди сиділи по своїх затишних домівках та сьорбали чай, бо лютий дав їм прочуханки у вигляді чергового грипу чи вірусу. Так було. Зараз березень. На вулиці настільки тепло, що можна ходити в таких любих науковцям, але часто непрактичних білих халатах о 3 годині ночі надворі обсерваторії.

Ніч сьогодні особлива тим, що є темною. Сказав би я це перед своїм колегою, він би мене висміяв:

— Яка ж вона темна! Дивись, скільки зірочок, наче тих перлів на дні нашого Чорного моря! Прикро, що це через біду. Не хочу я таких ночей через відсутність світла у місті після клятих кацапських бомбардувань.

Спостерігаємо ми в Старому лісі на кометній станції. Хто ж ми? Я сам кометник з Головної, але починав своє астрономічне життя на спостережній станції Лісники, що під Містом. Там я познайомився й з моїм другом Миколою, який був спостерігачем до кісток і внутрішніх гіперболічних дзеркал його душі. Також Микола обожнював поезію та природу, проте своїх віршів він майже ніколи не читав, але я відчував, що вони є.

Ніч справді валила тебе з ніг, щоб ти впав на галявину між куполами телескопів і, наче заворожений, наче під впливом якихось природних чарів, дивився на ці зорі. Проте далекі приглушені вибухи рвали цей зв'язок із природою і повертали до тями. Бомбили майже кожної ночі.

Відсутність світлового забруднення була не через те, що ми були далеко від Міста. У мирний час Місто вже з'їдало добрі 3 магнітуди фону неба і не збиралося зупинятися. І краще це небо було б засвіченим будинками, в яких жили сім'ї, аніж було таким від того, що ворог бомбив електростанції. Тому вводилися аварійні відключення, і часто без світла залишалося чи не все Місто.

Немає того, що живить ті самі чарівні пристрої з зарядовим зв'язком — немає й роботи, подумаєте ви? Роботи немає в астронома-практика тільки тоді, коли хмарне небо! Але так було колись. Зараз мій колега сказав би:

— Було так, що як погане небо, то бери хоч в небесну канцелярію дзвони, спостережень, очевидно, не буде. Хіба що ти на УТР-2. Зараз в астронома не має бути ще й ноутбука і фантазії.

Проте, як ви вже почули, небо було, і нам з моїм колегою втрапило в голови поспостерігати, як у «старі» часи — візуально, оком, через телескоп за планетами. У наш телескоп вони виглядають надзвичайно красивими, не те що в аматорські, де все пливе і тане. У нас дзеркало було 2 метри!

— Тю, так це ж мало! — скажете ви.

Мало було б десь посеред Лондона. А в нашу сьогоднішню ніч — це був просто монстр.

— На що будемо наводитися, може, на Місяць? — питаю я у колеги.

— Осліпнути хочеш, чи що? — чую від нього, як завжди, влучну відповідь, яка не потребує коментарів.

— Тоді на Марс?

— Він зараз у Леві, тож його ще видно. Запам'ятав, коли готував ефемериди комет на сьогодні. Кручу купол! Я беру на себе альфа, а ти — дельта, — по-капітанськи скомандував мій колега.

У такі моменти, коли не працювало електричне наведення, в ньому прокидався справжній морський, а в нашому випадку — космічний вовк!

За кілька хвилин ми вже навели здорованя-телескопа на яскраву руду цятку, що виднілася серед тьмяніших зірочок на небі. На щастя, потужності акумулятора, що був захований на випадки вимкнення світла, вистачало для того, щоб працював двигун оберту купола та часовик — справжній витвір механічного мистецтва, що дозволяв нашому телескопу рухатися за напрямком руху небесної сфери і тримати на місці зорі та інші об'єкти.

— Ну, що тут у нас? — сказав я вголос після того, як закрутив окуляр до телескопа, щоб перевірити, чи є у полі зору Марс.

Пригадав це призабуте відчуття, коли я вперше його побачив таким на власні очі: не як яскраву «зорю», а як маленького мідяка з білими льодовитими шапками.

— Є контакт! — вигукнув я своєму другові, і він радісно, майже танцюючи, почав залазити на драбину до телескопа, не чекаючи, коли з неї злізу я.

— Оце так риба! Форель! — вигукнув мій друг.

Він любив підбирати цілком земні аналогії космічним об'єктам. Проте астероїди чомусь усі він називав картоплинами. А кандидати у потенційно небезпечні астероїди — скаженими картоплинами.

— У нерку я більше повірю... — я ще раз потягнувся глянути на Марс, але врешті не зміг розгледіти там форель.

— Ех, не розумієш ти... — відповів мені колега. — Ну, ти милуйся, а я в честь цього піду принесу нам чаю з пиріжками. Все одно спати не хочеться, а у нас ще кілька планет попереду і скільки захочемо туманностей, галактик та зоряних скупчень.

Я замінив мого друга-колегу на драбині. Зажмурив праве око, ліве дивилося в окуляр телескопа. Марс світився на фоні чорного неба-полотна разом із кількома зірочками-компаньйонами і, як завжди, був по-своєму красивим. І тут я отетерів! Планета, що мільйонами років була цілком нешвидкозмінним в яскравості об'єктом (це ж планета!), раптом на моїх очах спалахнула!

Досвідчений астроном сказав би, що це «димка була найшла, а зараз минула» і просто погана погода, але зорі, які мить тому були поруч, перестали приглядатися на фоні яскравого Марса. Але ж що досвідчений астроном скаже про смарагдовий спалах над планетою, який на іншій стороні переливався у рубіновий, наче планета перетворилася на прикрасу з коштовного каміння і швидко оберталася?!