Бійка

Я не знав, де конкретно мешкав Піт, але у нашому містечку було вже й не так багато будинків, господарів яких я не знав особисто, тож методом виключення й аналізу, я приблизно розумів, куди мені слід рухатися, щоби знайти свого опонента. Дорогою до Пітового будинку, до якого мене вели мої здогадки та роздуми, я раптом помітив, як мої долоні почали стискатися в кулаки з неймовірною силою, маривши розчавити обличчя цього покидька вщент. Здавалося, що мої кулаки мають свідомість й здатні мислити окремо від мозку, і саме тому я ніяк не міг вплинути на них і, власне, навіть не хотів. Я дозволив своїй агресії вдосталь наповнити мене зсередини, щоб сконцентруватися на своїй помсті Пітові, шляхетній помсті, помсті заради Лізз. Як він тільки насмілився чіпати Лізз (мою Лізз!) і спричиняти їй неприємності?! Тепер він за це поплатиться!

Дійшовши до перехрестя, так званого центру нашого невеличкого містечка, я почав озиратися довкола, все ще підсвідомо стискаючи свої долоні з неабиякою силою і шукаючи поглядом необхідний напрямок для свого подальшого руху. На роздоріжжі мою увагу одразу привернув будинок із червоним шифером, і, як виявилося, моя інтуїція мене не підвела. Це був будинок Піта, однак як саме я це зрозумів, пояснити не зміг би навіть собі. Схоже, потужний викид адреналіну дійсно загострює всі почуття, й ця особливість людського тіла стала мені як раз у нагоді.

Підійшовши до будинку з багряним дахом, я побачив біля замкнених дверей дзвінок з гучномовцем і вже уявив, що скажу цій тварюці перед тим, як витягти його надвір. Однак, коли я подзвонив у дзвінок, мені відповіла маленька дівчинка, тож я спочатку трохи розгубився, бо вже був готовий одразу ж лаятися. Я попросив дівчинку, щоб вона покликала Піта, якщо такий тут все ж таки проживає, і зазначив, що я його друг (авжеж!), і що чекатиму його надворі. Але своє ім’я я про всяк випадок не назвав, хоча Піт зовсім не був схожий на людину, яка може злякатися і не вийти. Але дівчинка, ймовірно Пітова молодша сестра, відповіла, що його вдома ще немає, але він ось-ось має прийти. «Ну, якщо ось-ось, тоді зачекаємо», – подумав я.

Чекати довго не довелося. Після декількох хвилин мого тривожного очікування, Піт нарешті з’явився перед своїм будинком. Він виглядав якимось стомленим або хворим, але мене вже було не зупинити.

— Які люди, – сказав майже неемоційно Піт, намагаючись пройти повз мене.

— Далеко зібрався? – зупинив його я, штовхнувши плечем.

— Та чого ти причепився? Коли Елізабет немає поруч, одразу такий сміливий…

— Саме стосовно Лізз я і хотів з тобою поговорити, – відштовхнув я свого опонента двома руками.

Піт похитнувся й відступив назад під впливом мого поштовху, а я тим часом наблизився до нього з такою швидкістю, щоб не дати йому змоги повернутися до стану повної рівноваги. Коли я запевнився, що він все ще твердо не стоїть на ногах, я спрямував усю свою агресію прямісінько в кулаки і лівою рукою наніс йому попереджувальний удар в живіт. Він моментально скрутився від болю, але, як виявилося, ще мав змогу щось бурмотіти собі під носа.

— Я так розумію, що конструктивної розмови не буде, – сказав він, як слід прокашлявшись перед цим від мого удару.

— У тебе ще залишились сили розмовляти?! – крикнув я і повторив свій удар.

Піт навдивовижу все ще тримався на ногах, хоч і був зігнутий майже навпіл від болю, і тоді у мене промайнула думка, що він міг би стати достойним конкурентом, і що нарешті я зможу отримати повноцінне задоволення від бійки на рівних, тож вирішив дати йому трохи часу, щоб оговтатися і, можливо, нанести мені зворотній удар.

— Я хотів поцікавитися причиною цієї бійки, але згадав, що ти просто божевільний, і для тебе нормально нападати на людей, – сказав Піт, трохи розігнувшись, але все ще важко дихаючи.

— Ха! Так ти не людина, ти – покидьок, тож я, вважай, маю повне право на тебе нападати, – саркастично пояснив я. — Кажи, де фотографії Лізз?!

— Які фотографії? – запитав Піт, але це звучало зовсім не правдоподібно.

— От тільки не вмикай дурника, – підійшов я ближче до нього, — чи тобі замало було до цього?

— Я не розумію, про що…

Я не мав намірів слухати маячню Піта, що він тут ні до чого і взагалі нічого не знає, бо це була очевидна брехня. Тому, скориставшись його напівзігнутим положенням, я різким рухом спробував зірвати з нього наплічник, щоб дістатися до телефону, де, можливо, були збережені фотографії Лізз. Однак я недооцінив свого опонента, або, навпаки, переоцінив потужність своїх ударів, тому помилково втратив пильність на деякий час. Поки я намагався самонадіяно зняти з нього рюкзак, Піт у свою чергу вдарив мене кулаком у живіт. Коли я трохи похитнувся назад, він самотужки зняв свій наплічник, кинувши його додолу, і хотів завдати шкоди мені ще раз, але його удар був безнадійно перехоплений. У відповідь на спробу атакувати мене він отримав потужний удар з мого боку, що відгукнувся на його обличчі кривавою луною. З його носа потекла кров, він нахилився, обпершись долонями в коліна, і лише спльовував криваву юшку. Асфальт, куди спадала Пітова тінь, тепер був заплямований багряними краплями крові, що означало для мене кінець першого раунду.

Трохи розчарований Пітовою небоєздатністю, я підійшов до його рюкзака, що лежав на асфальті позаду мого опонента. Розстібнувши його одним жвавим рухом, я вивалив увесь його вміст додолу, і за декілька секунд стрімким плином випали усі Пітові речі на брудний від вуличного пилу асфальт. Серед його особистих речей я побачив якісь зошити, ручку, декілька шоколадних батончиків і медичну картку – тобто зовсім не те, що я шукав. Щоб запевнитися у відсутності телефону серед Пітового майна, я розгріб ногою речі і присів, щоб потрусити зошити про всяк випадок, якщо раптом телефон завалився всередину. Так само я хотів потрусити й медичну картку, однак Піт раптом оговтався і, затуливши однією рукою носа, що все ще кровоточив, різко підбіг до мене і намагався чистою від крові рукою вихопити у мене свою медичну картку.