Ліжко місіс Маккінлі

На аукціоні смерті
 твоє життя − найдорожчий лот

Дивно, як швидко алкогольний напій змінює людину за декілька годин. Чак ніколи не бачив свого найкращого друга таким диким і несамовитим. Закарі Вернон фліртував з молодими дівчатами, які кокетливо позирали на доларові купюри, які виглядали з його кишень. Він жалівся їм на тяжке не холостяцьке життя, на те, як він заздрить Чакові,  якого до сих пір не вдалося повести під вінець і на те, що Чарльз є капітаном вільного плавання і має змогу поплисти  в далекі краї.
Чак і сам не дуже розумів, де вже знаходиться. Його мозок та інстинкти притупилися. За цей вечір він два рази встиг полаятися в барі тільки за те, що йому показалося, як за сусіднім столиком його обговорюють та насміхаються.
Час піджимав і потрібно було вже повертатися додому. Чак важко дихав і затуманеним поглядом знайшов Зака, якого вирвало прямо на підлогу. Він спробував підняти свого друга на ноги, але той був схожий на зламаного іграшкового коня, якого ставиш на полицю, а він все падає.
− Друзе мій, як я радий, що ти мене вивів в луди. Марта тільки ворчить на мене. Не такий їй. Ех, кляте стерво! Ще віскі! Ще пива треба, − промичав Зак.
− Пішли вже, гуляко! А то і мене скоро вирве.
Друзі вибралися з бару «Товариші кролика» і почовгали до синьої тачки. Чарльз обнишпорив кармани і лише з третьої спроби зміг дістати ключі і відкрити дверці автомобіля. 
Тепер все залежало від Чарльза, хоча він і знав, що шлях не буде легким, адже все його тіло молило про відпочинок. Від Закарі ж було мало толку, він був лише лантухом з кістками і не розумів, що з ним відбувається. Чарльз примостив свого попутчика на заднє сидіння і той миттєво захропів, як старий хряк.  
Машина завелась і помчалась по шосе на неймовірній швидкості. Водій старався не відпускати руль автомобіля, але іноді все ж таки відпускав і тачку хитало так, ніби Чак тільки що вийшов з бару «Товариші кролика». 
Його друг спав на задньому сидінні і, напевно,бачив, як Марта готує для нього смачну вечерю. Закарі не відразу погодився на авантюру Чака виїхати з їх забутого містечка і пуститися куди очі глядять. Він довго придумував різні відмовки: то втомився від роботи, то грошей немає, то дружина буде рвати і метати, що на вихідні він повинен провести час з їх єдиним сином Пітером. Але вміння Чарльза заговорювати зуби своєму співрозмовнику і красиво обіцяти − уламали містера Вернона відключити мізки і піддатися пориву.
Зак і Чак були походили один на одного, як рідні брати. Але ось всередині Чарльз був все тим же юним шибеником, який слухав рок і курив травку; він так до тридцяти років і не обзавівся сім'єю, Зак же був повною протилежністю Чака за характером: боявся часто ризикувати, слухав дружину і стабільно заробляв гроші. Майже завжди люди сприймали друзів за родичів, адже обидва були худими, у міру накачаними і чорнявими.
− Гей, друже, ти все ще спиш? А говорив, що не питимеш, − посміхнувся Чак, дивлячись на величезну тушу, яка розвалилася на задньому сидінні.
Його приятель нічого не відповів і лише голосно засопів. Чак продовжив їхати, недбало стискаючи кермо. Його очі вже закривалися, і чоловік сам був готовий заснути на черговому перехресті.
Раптом із-за густого туману вибігла жінка, яка була переляканою і бігла прямо на них. Чак схаменувся і миттєво став тверезим . Автомобіль зупинився. Чоловік подивився на себе в дзеркало і скривився. Напевно, подумав, що не зможе сьогодні спокусити чергову фіфу при його червоних очах і замученому погляду.
При світлі фар замість дівчини, він побачив зморщену стару із сивим волоссям і перловими сережками. Незнайомка була нафарбована вульгарно і походила на раритет серед безлічі нічних метеликів. Чарльз хотів було сказати, що ні його, ні Зака жінки в похилому віці не цікавлять.
− Чи не підкинеш мене, хлопче? Бачу, що твій сусід не найприємніша компанія, − посміхнулася стара, оголюючи беззубий рот. В її пальцях була затиснута сигарета, і вона нагадувала Чаку пугало на городі.
− Підкину, бабусю! Кидай свої кістки на переднє сидіння, будеш супутницею в моєму житті, – похмуро пожартував Чак, не намагаючись навіть показати ввічливість в голосі. Сьогодні доля завдала йому удар: обламала його, так що дорога обіцяла бути веселою (адже, коли поруч така жінка, все завмирає в душі і згасає).
Бабка спритно відкрила дверцята автомобіля і сіла на обіцяне місце. Чарльз поморщився: запах болота і мерзенних сигарет охопив весь салон тачки, і Чака мало не знудило. Йому здалося, що він протверезів і міг чітко бачити всі людські вади.
− А ви однак такий «галантний кавалер»! Всю дорогу мовчите, а дамі нудно, − видихнув стара, сильніше затягуючись отруйним димом.
- Мадам, мені нема чого сказати. Куди Вас підкинути? - ввічливо поцікавився Чак, мало не сміючись над власним голосом.
− Готель «Північний дім», я його власниця. Він користується шаленою популярністю серед заблукалих душ, занепалих, можна і так сказати, − відповіла незнайомка, дивлячись прямо на Чарльза. Зморшки чітко проступали на несвіжий особі і дешева біжутерія, як і макіяж, псували все враження. Напевно, і ця стара колись користувалася популярністю серед самотніх чоловіків.
− Я не чув про нього. Ну і добре. Дорога-то все одно пряма, − спробував пожартувати Чарльз, дивлячись на нескінченну дорогу.
− Це точно. Погано, що твій друг ніколи більше не прокинеться, − прошепотіла дивна місіс.
На хвилину Чак втратив контроль над своїм тілом і думками, його руки стали схожі на деревинки, як у Піноккіо, голова була схожа на величезний гарбуз, а в машині, ніби закінчилося повітря. Гниття людського тіла привело Чарльза в порядок.
Стара пропала, просто випарувалася, як нечиста сила. І не залишила ніяких знаків, записок, ніби й не було її. Чак пригальмував і переліз на заднє сидіння. Пульс був відсутній у його найкращого друга. Не потрібно було бути великим лікарем або лаборантом, щоб зрозуміти: людина померла.
Чака охопив страх. Що за чортівня?! Нещодавно він їхав, все було в порядку. Невже стара якась нечисть. Він обнишпорив кишені Зака і злякався до чортиків: з правого кармана містера Вернона вибігли хробаки, які почали розʼїдати плоть, а на обличчі Зака замість очей були чорні діри.
Чоловік злякався і спробував вилізти з проклятої тачки. Навколо не було нікого. Десь вдалині рясніла вивіска «Північний будинок», той самий готель, про який згадувала мерзенна стара. 
«Якесь марево! Не може такого бути», − подумав він, істерично хапаючи себе за волосся. Ніч, холод, навколо ні душі. Є вибір: залишитися з трупом в машині чи потішити долю і завітати в гості до проклятої відьми.
Його ноги не слухалися і під чиєюсь волею почали рухатись в сторону містичного готелю. Готель «Північний будинок» не відрізнявся гостинністю, у  вікнах не горіло світло, і тільки сяйво вивіски манило Чарльза скоріше увійти в старовинну споруду, яка була оповита таємницями і темрявою.
− Є хто-небудь, бажано живий? − вигукнув Чак, але у відповідь запалилося лише декілька свічок. Тут не було привітного портьє, який поспішав би допомогти гостю піднести багаж, адміністратора, який чемно відповідав би на сотні дзвінків за день і проконсультував Чака, куди йому йти поселятися.
− Містере, номер три заброньовано Вами. Приємного відпочинку! − привид Закарі Вернона налетів прямо на Чака і пройшов крізь нього.
Чак вкрився холодним потом. Куди ж він прийшов? У готель дорожніх привидів. Може бути, і стара була лише спогадом того, що сталося тут раніше.
Чарльз відчув втому, його ноги не відчували твердості підлоги. Чоловік відчував себе маріонеткою, яка йшла в кімнату під номером три, що знаходилася у кінці вузького коридору.
Несподівано у кишені Чака виявився залізний ключ від номера три, хоча він міг покластися, що його кишені були порожні до входу у готель.
− Проклята стара, будь вона не ладна,− промовив крізь зуби чоловік. Він знав, що вже не повернеться в свою тачку і згниє в цьому забутому місці.
Його номер був порожнім і холодним. Тут не було міні-бару, стільців, крісел і навіть шафи для одягу; одне лише радувало Чака: він не спатиме на підлозі, яку не мили багато років.
Розкішне двоспальне ліжко знаходилося в центрі кімнати і нібито чекало на прихід чоловіка. Чак забрався в холодне ліжко, навіть не знімаючи взуття. Він миттєво впав на ліжко і не звернув уваги на напис, який свідчив: «Ліжко місіс Маккінлі. Стороннім лягати не можна!»
В кімнаті зʼявилися привиди, які почали лоскотати Чарльза і не давати можливості заснути. На нього накинули одіяло і почали душити, він виривався і кричав, як скажений, а привиди все нашіптували:
− Любий, тобі подобається ця постіль? М'яко спати, кошмари не тривожать? Місіс Маккінлі чекала на тебе. Тобі до душі це ліжко? Це твоя могила, ти тут і здохнеш. Місіс Маккінлі любить вбивати чоловіків, тому що вони всі зрадники, − стара жінка замахнулася з ножем на Чарльза, який не міг зрушити з місця. Місіс Маккінлі пам’ятала, як знайшла свого чоловіка з коханкою в цьому готелі, як вона сліпо довіряла йому і любила, а він її зрадив з молодою гувернанткою.
− Здохни!
Чарльз затремтів і перелякано вскочив, збиваючи келихи з пивом у своїх сусідів. Він все ще знаходився в барі «Товариші кролика» і бачив, як Зак спілкується з молодими дівчатами.
− Вам ще налити? А то Ви якийсь дратівливий! – звернувся бармен до Чака.
− Ні, дякую. На сьогодні вже досить, − витер піт з чола Чарльз і рушив на вихід з бару, все ще здригаючись від власного сну.