Розділ 1. Ліс

  Цього разу її прогулянка у лісі закінчилась несподівано...
  Ліза щороку приїжджала до своїх бабусі і дідуся. Так буде і цього літа. Батьки відвезли її до будинку рідних і поїхали у відрядження.
  Бабуся і дідусь дуже любили свою онуку, але також мали й свої справи. Тож, у перший же день літнього відпочинку, Лізу залишили у будинку саму. Її бабуся і дідусь  поїхали у сусіднє місто до знайомих і обіцяли повернутися ввечері. 
  Ліза вже була підлітком й вміла управлятися у домі сама. Вона часто залишалась одна, коли батьки працювали. Ліза завжди мала спокійний характер і ніколи нікому не доставляла неприємностей.
  Ліза мала гарну вроду  – охайне біляве волосся, невеликий зріст і тендітне тіло. Своєю красою вона завдячувала мамі. 
  Лізине життя завжди було чарівним до того часу, доки, одного разу, на небі не з'явилася невідома планета… 

  Тож, у її світі останні кілька років відбувались значні планетарні зміни. На небі, окрім Сонця і Місяця, часто з'являлись різні планети. Коли вчені почали їх досліджувати через телескопи, то виявилося, що це були планети інших сонячних систем. 
  В перший рік по всьому світу були масові заворушення. Люди кричали про кінець світу, Армагедони та інші лиха. Але ці планети, ніби,  не спричиняли лиха для Землі. Вони, навіть, не впливали на нашу Сонячну систему. Вони наближалися до Землі на відстані, що не несла небезпеки для  нашої планети. Щоразу, на небі з'явилась інша планета, ніби заміщуючи попередню.
  Коли помітили першу планету декілька років тому, дослідники почали вести різні розробки і намагалися зрозуміти, які наслідки це матиме в майбутньому. Країни, навіть, почали відправляти свої космічні місії для вивчення цих планет, але відбувалося щось містичне. Скільки б астронавти не летіли  – наблизитися до планети не вдавалося. Складалося враження, ніби планети віддалялися від шатлів… 
  Тоді по світу почали ширитися чутки, що в різних куточках Землі стали з'являтися невідомі сяйва і коли хтось до заходив до сяйва, то зникав. Ці сяйва зникали десь через 10 днів. Коли ці розмови потрапили до новин, то місця де були сяйва закрили військовою охороною. З тих пір ніхто не наближався до тих ділянок, а про нові сяйва дізнавалися  – коли військова охорона з'являлась у місті. 
Ліза часто приїжджала до своїх бабусі і дідуся. Вона любила прогулюватись стежками, що йшли від їх будинку до лісу, бо на галявині  відкривався чудовий краєвид на усе місто. Ця галявина була однією з прикрас їх міста. Мерія постійно підтримувала чистоту і порядок на галявині. І звичайно, коли відбувалося відкриття сезону кемпінгу, все місто приходило святкувати його на галявину. На відкриття галявини запрошувалася і Ліза у якості співачки, так як з дитинства займалася співами. Тож у місті її знали, як дівчинку з чарівним голосом. Це літо не було виключенням. 
  Після появ планет на небі, багато людей почали боятися цих явищ і припинили відпочивати на природі. Більшість туристів також не хотіли відпочивати у кемпінгу, бо боялись планет. Але в небі над їхнім містом планети ще ніколи не показувались. Тож, їх місто останнім часом стало ще популярнішим, оскільки туристи вважали його безпечним.
  Однак, окрім галявини, Ліза мала власне потаємне місце у лісі. Спустившись нижче і йдучи ледь помітною стежкою, що геть заросла, можна було вийти на маленький лужок, з якого виднілися поля між містами. Там багато років лежали повалені дерева, які нібито спеціально хтось розклав для відпочинку. І дівчинка любила там відпочивати.
  Коли її бабуся з дідусем поїхали до друзів, Ліза залишилася вдома сама. Бабуся старанно приготувала для Лізи їжі на цілий день і, як у дитинстві, зробила тій її улюблену сирно – ковбасну тарілку. Ліза так хотіла скоріше піти до лісу, що, навіть, не поснідавши, поклала у рюкзак хліб, воду і нарізані для неї сир і ковбасу. 
  Прогулюючись лісом, вона встигла побачити пів–міста, що  готували галявину до відкриття кемпінгу. Коли вона дісталася цього місця, то побачила, як колишня мер їх міста, пані Стефані, піднявши руку до неба, стала кричати :  “Подивіться… Ні! Вони тепер тут!”
Всі кинулися дивитися угору… На небі щойно з'явилася планета.
  Дорослий пан Кирил, що мав деревообробну фабрику і постачав будиночки до кемпінгу, вигукнув :  “Збирайтеся, тепер наше місто нічого не заробе.”

  Хлопці, що монтували баки з водою і інші комунікації, розчаровано кинули свої інструменти на землю і пішли збирати речі. Містяни були одночасно не задоволені і злі. Стефані промовила: “Лізо, йди звідси скоріше.”
  Всі знали, що скоро тут з'явиться воєнізована охорона і про ліс доведеться забути на декілька місяців… 
  Ліза, зробивши вигляд, що йде до низу, заховалася у хащах, на шляху до її потаємного місця. Вона сіла і почала снідати, спостерігаючи, як люди повертаються у місто. А через декілька хвилин у лісі почувся гул. Це були камуфляжні Хаммери.
  “Військові,”  – пошепки констатувала вона.
  Зібравшись тихенько, вона почала просуватися лісом і дивитися, як військові розгортають периметр охорони і з якимись датчиками щось шукають. Вона, злякавшись, подумала, що вони вимірюють радіацію, але прилади не видавали звуку…
  Аж раптом вона наступила на гілку і почувся тріск. 
– Піди подивись, може хтось у лісі,  – вигукнув старший чоловік у військовій формі до молодого хлопчика з приладами.
  – Так точно, командире,  –  промовив він і почав йти прямо на Лізу. 
  Та, знаючи кожен куточок лісу, почала навшпиньках йти до дерев. Вона була  тендітною дівчинкою, але сховатися за деревом вона не могла.  Ліза вирішила бігти до “свого місця” між деревами, сподіваючись втекти від солдата. Аж раптом, він її помітив і промовив: “Дівчинко, виходь, тут знаходитись небезпечно!”

   Ліза озирнувшись до нього, перелякалась і почала бігти. Солдат по рації повідомив: “Дівчинка, років 11, біжить по лісу, прошу допомоги її зупинити!”.
  До її місця залишалося кілька метрів, солдат її майже наздогнав, а також почулися й звуки біганини інших військових, що мчали на допомогу. Раптом прилад хлопця почав верещати, а Ліза, почувши звук, злякалась і не помітила під ногою  корягу та перечепившись, почала падати… 
 Це було те місце, де треба було спуститися трошки під нахилом аби опинитися на її галявині. Коли вона летіла до землі, то побачила перед собою сяйво і зрозуміла, що вона падає прямо у нього…
Група солдатів про кричали їй услід: “Ні, зачепись за щось!!!!!”.