38 глава

*Агата 
Після важкого тижня я вирішила трохи розслабитись. Недалеко від Києва в одному селі жила моя бабуся .Ми рідко з нею бачились але тепер коли я переїхала до Києва зможу бачити її частіше. Кажуть ,що я дуже схожа на неї .Таке ж золоте волосся ,голубі оченята і навіть характером схожі .Через годину я вже була в знайомому мені селі .Коли мама ще була жива ми часто сюди приїжджали. Коли я була ще мала то залишалась тут на літо .Я любила проводити тут час .Бабуся жила біля невеличкого озера на краю села .Тут було так спокійно і добре .Поруч лісок ,свіже повітря . Пам'ятаю як купалась тут.Ох яким було класним моє безтурботне дитинство .Я сміялась тут і бігала з іншими дітьми .Раділа життю і була така щаслива ,але пройшли роки , все змінилось .Я вже не та маленька Агата ...
Я зайшла в будинок .Тут все було як завжди .Бабуся сиділа за столом .
—Агато ,моя маленька зіронько ,невже це ти ?
—Це я бабусю .
—Яка ж я рада тебе бачити .
Ми обнялись з бабусею .Вона заварила нам чаю .
—Ти так давно не була в мене .Як ти там ,як батько ?
—З татом все добре ,він відкрив ще один ресторан в Києві і ми переїхали .Я тепер навчаюсь в університеті .
—Яка я за вас рада .Надіюсь тепер ми будемо бачитись частіше .Ти вже не забувай про свою бабусю ,бо я за тобою так скучаю .
—Я тепер частіше буду приїжджати. 
—Як там навчання ?
—Все добре .Я поступила в "КПІ" як і мріяла колись в дитинстві .
—Ох ...Якби твоя мама бачила яка в неї красива і розумна дочка виросла, вона б була на сьомому небі від щастя .
На наших обличчя появився сум .Мені ще досі було важко згадувати про маму .Бабуся теж витерла одну скупу сльозу .
—Ну нічого внучко ,ти не сумуй .А ти собі в університеті вже когось знайшла ?
Я почервоніла ,як і кожна дівчина після такого запитання. 
—Та ні бабусю , я зараз тільки про навчання думаю .
—А очі то забігали .Мене не здурити .
Бабуся усміхнулась ,вона завжди знала коли я брешу .
—Бабусю а ви з дідусем інколи сварились ?
—Ми з твоїм дідом прожили довге щасливе життя але звісно і без сварок не бувало .Одного разу ми навіть так посварились ,що думали ,що це вже кінець .Я вся в сльозах і розпачі вирішила поїхати звідси ,щоб все забути ,вже сиділа в потязі вся в сльозах і тут чую якісь крики. Я вийшла з купе і побачила твого дідуся .Він сказав ,що не відпустить мене ні за що .Попросив пробачення ,ми поговорили і я вирішила залишитись тут ...А чому ти питаєш ?
—Один хлопець теж зробив мені боляче і ми розстались минулого року, після цього я переїхала сюди і взнала ,що буду разом з ним навчатись .Я ще досі маю до нього якісь почуття але мені так боляче. Я куди не піду він вічно переді мною стоїть .
—Якщо ти любиш ,то чому ви не поговорите ,не з'ясуєте всього ?Якщо він теж тебе любить ,то навіщо серцю супротивитись ,думаю все в вас буде добре ...
Після нашої розмови я все більше й більше почала згадувати Даню .Я вирішила трохи пройтися .Зайшла в знайому мені конюшню .В дитинстві я дуже любила кататись на конях .Ці добрі тваринки були кращими за деяких людей .Я почула знайоме іржання. Це була Іриска. Пам'ятаю її ще малим лошадком .Така рижа красива конячка .Я любила на ній кататись .І сьогодні вирішила згадати дитинство і трохи поїздити верхи .Іриска облизала мене ,така мила ,за ці роки мене не забула. Я вирішила покататись трохи біля лісу .Там тихо,ніхто заважати не буде ...
Навіть цей кінь нагадав мені про Даню .Одного разу ми катались з ним на конях за містом біля дачі. Даня був вправним наїзником.  Він катався на білій кобилі по кличці Аманда ,а я на норовливому жеребці .Він був такий чорний як ніч і звали його Тьма .Я йому явно не сподобалась і він скинув мене .Я тоді добре вдарилась .Тоді Даня підійшов до мене і подав мені руку .Сказав ,що при кожному падінні підніматиме мене ,що ніколи не відпустить мою руку. А відпустив , обманув мене ...
Після прогулянки я ще трохи побула в бабусі  ,ми разом повечеряли ,поговорили і я поїхала додому .Завтра вже в універ рано вставати .
Мене збудив будильник .Я встала і пішла на кухню зробити собі кави .Поснідала і пішла одягатись .Сьогодні одягнула чорні шкіряні штани і блузу .Також заплела риб'ячий хвіст і нанесла на губи бальзам .Добралась я до універу якраз вчасно .Даня вже був на місці .Як це він швидше за мене прийшов ?Не вірю що цей сонько прийшов швидше .Я знала ,що пробудути його зранку це завдання не з простих .Весь в чорному ,впривципі як завжди .Щоб там не було а чорна сорочка так йому личила .Сидить і усміхається сам до себе .Я його таким рідко бачила .Що ж це він задумав .Я добре його знала .Він точно щось задумав ...
В аудиторію ввійшов викладач .
Пара пройшла досить спокійно .Весь цей час Даня пронизував мене своїм поглядом .Він що не має що робити? Витріщився на мене і навіть погляду не відводить .Ну нічого це вже кінець пари .Ще декілька хвилин і я зможу втекти від його погляду .Я зосередилася на словах викладача .
—Дорогі студенти !Ви тільки розпочали навчання у нас .Спочатку дуже важко ,тому ми вирішили трохи допомогти вам познайомитись по краще і спробувати вам попрацювати у парі .Ми поділимо вас по двоє і за 2 тижні ви маєте підготувати спільно проект і представити його .Надіюсь ,що це буде хороший досвід для усіх вас .Ви маєте вибрати одну з запропонованих тем і добре її дослідити .Перелік тем я дам вам пізніше ,а зараз я оголошу вас з ким у парі ви будете працювати .І так підемо по списку .Алексієнко Дмитро в парі з 
Андрієвською Катериною.Афанасьєва Вікторія в парі з Бабіч Олександром .Біленька Агата в парі з Бретхом Данилом...
В мене аж мурашки на тілі з'явились .Це ж якою везучою треба бути ,щоб з усіх я в парі робила проект разом з ним .Нам доведеться разом бачитись і щось робити .А він дивиться далі на мене і усміхається ніби для нього це й не новина .Я навіть не здивуюсь якщо це він все підстроїв .Викладач оголосив увесь список і пара закінчилась ,а мені терміново потрібно було поговорити з Данею .Що ж він знову задумав ?Я показала йому очима на двері і він зрозумів ,ми обоє вийшли з аудиторії .
—Нам треба поговорити ,давай знайдемо спокійніше місце .
—Гаразд ,тоді пішли .
Він взяв мене під руку і потягнув за собою .Яка наглість!Вдає ніби цього року й не було ,ніби все добре .Та й куда він мене тягне ?Я вирвала свою руку .
—Я піду сама ,куди ми йдемо ?
—Ти ж сама сказала,що нам потрібно поговорити в спокійнішому місці от в нього ми й йдемо .
От вічно він зі своїми загадками ,не можна нормально прямо сказати і все ?Ми спустились на перший поверх .
—Ну ось ,тихішого місця за бібліотеку в універі немає .Тут ми зможемо поговорити .
Бібліотека було дуже великою .Ми пішли в самий її кінець і стали між один з вузьких рядів полиць де нікого не було .
—Ти все це підстроїв ?
—Ні ,це не я .
—То чому ти усміхашся ?Я тебе наскрізь бачу .Ти навіть не здивувався коли взнав про проект .
—І так ...Усміхаюсь я ,бо в мене хороший настрій .Я до цього проекту ніяк не причетний але я перед парою почув розмову викладачів і знав ,що вони дадуть нам цей проект .Про те ,що будуть по списку ділити теж від них почув .Потім подивився в список і зрозумів ,що ми будемо в парі проект робити .От і все .
—І що тепер будемо робити ?
—Як що ?Проект звісно що будемо робити .
—Я не хочу .
—А я на Марс хочу і що ?Не всі бажання здійснюються .Так вже доля вирішила ,що цей проект ми маємо зробити разом .Від долі не втечеш Агато .
Всі ці слова він промовляв з таким задоволенням а ця його ухмилка на лиці .Я йому покажу долю .
—Надіюсь після цих двох тижнів страждань які чекають на мене доля нарешті дасть мені спокій .
Ну що ж я бачу що з Данею тільки так можна ,його ж словами .Я теж лукаво усміхнулась йому .
—Агато тобі доведеться терпіти мене 2 тижні .Я буду тебе бачити чуть не кожен день , а тобі доведеться терпіти мене .І знаєш я буду кожен раз ось так от усміхатись ,тільки щоб ти навіть так зухвало усміхалась мені у відповідь .
Він взяв мене за зап'ястя і підійшов ближче й ближче .Я обперлась об одну з полиць .Він був так близько .Дивився мені очі і так само усміхався ,а потім нахилився до мене і шепотом промовив .
—Агато будь хорошою дівчинкою ,а то ...
Він не закінчив фразу і провів пальцем по моєму лиці і поправив один локон який завжди вилазив .
Поганець !Поганець !Як він сміє собі таке позволяти .Ти подивись на нього .Його що током шибануло чи звідки в нього та сміливість ?Я нахилилась до його вуха і теж прошепотіла :
—Ця усмішка скоро зникне з твого лиця ...
Я стала йому на ногу і швидко побігла .Нехай знає .Який ж він ...І як ми цей проект робити будемо якщо ми й поговорити спокійно не можемо ?Всі наші розмови закінчуються або плачем або цим незрозумілим сміхом .