10 глава

*Даня

Чесно кажучи, то я і сам не знаю навіщо я уклав парі з Ніком. Хіба у цьому був якийсь сенс?

Агата здалася мені дуже хорошою дівчиною...

Здається, зі мною сьогодні цілий день щось не те. Схоже на те, що саме час розслабитись. Раніше ми вже катались на оглядовому колесі. Я зовсім не боявся висоти, але я не був таким впевненим щодо Агати, рука якої вкрилася сиротами. Вона сиділа навпроти мене така мила і налякана, немов дитина,  але всіляко старалася не подати знаку.

Я сів ближче до неї й мовчки загорнув у свої обійми. Вона сперлась мені на плече головою і я усміхнувся їй у відповідь. У мене виникло бажання залишитися в цьому моменті навіки. Здається, я був готовий пожертвувати практично всім заради цього.

Зараз я вдихав її приємний аромат і цього мені було достатньо, щоб відчувати себе на сьомому небі від щастя. Після колеса огляду ми пішли стріляти у тир. У мене це доволі добре виходило і я кожного разу попадав у мішень. Агата була в захваті, а я радів від того, щоб вона щаслива поруч зі мною.

Коли мені дозволили обрати іграшку, то мій вибір зупинився на плюшевому ведмедику на якого з таким захватом та блиском в очах дивилася Агата. Я віддав їй подарунок і її радості не було меж.

На годиннику було вже близько 11 вечора. Ми повільно крокували вузькими вуличками вечірнього Львова. Від гарного краєвиду аж подих перехопило. Я повільно, але впевнено закохувався у це місто.

Ми йшли повз гарні вітрини з різними сортами квітів і попри кав'ярні, звідки доносився аромат свіжої випічки та ароматної кави, аж поки не побачили вуличного музиканта. Він грав якусь приємну мелодію.

У цей момент я глянув в очі Агати й зрозумів її натяк. Вже за мить ми кружляли в танку. Мої руки обвили її талію, в той час, як дівчина обійняла мене за шию. Я дивився в її бездонні оченята і радів. Раніше ніякий танець не приносив мені стільки задоволення.

Коли мелодія стихла, то я знову подивився на Агату. Ця мить здалася мені вдалою для поцілунку, але щось мене зупинило. Її очі наповнилися болем. 

— Бувай, — швидко прошепотіла вона, а потім побігла вузькою вуличкою, де й жила. Я дивився їй вслід, закам'янівши на одному місці неначе статуя. Мені так подобалося за нею споглядати, але її прощання мене насторожило. 

У будь-якому випадку мені пора було вертатися в реальність. Коли прибув у готель, то одразу ліг спати, бо ця прогулянка ще й як мене втомила.