Шум жвавого містечка пронизував усе навколо. Аромат запашної кави, приємні музиканти, які грали на гітарі, люди, які метушливо йшли по вузеньких вуличках... Сонце було високо вгорі, але воно не пекло, а лише гріло перехожих, у спину яких дув легенький приємний вітерець. Саме вітер давав омріяну прохолоду й насолоду від цього, здавалось би самого звичайного дня, проте доля вирішила інакше... Дзеленькіт дзвіночка на дверях змусив усіх відвідувачів підняти очі догори й відірватися від своїх справ.
— Хто він? — тихо прошепотіла жінка за одним зі столиків.
— Мабуть, якийсь дивак, що вирішив попити запашної кави, — відповів її співрозмовник, поправляючи комір своєї картатої сорочки.
Перешіптування інших клієнтів не хвилювали незнайомця, який щойно увійшов у кав'ярню. Хлопець знав, що він особливий і їхня цікавість до нього "дивака" була звичною справою...
Вона сиділа за першим столиком біля вікна. Самотня й водночас така загадкова. Дзеленькіт біля дверей привернув і її увагу. Дівчина закрила очі й відчула незвичний аромат. Це було не капучино й не ванільна начинка з круасана. Вона відразу зрозуміла, що цей запах належить до "вищої матерії". Нотки кедра та перцю чилі заполонили її рецептори.