5 Глава

Пройшло дві години після того, як Амелія почала збиратися, і ось вона вже вийшла зі свого будинку, випромінюючи впевненість та елегантність. Мама, стоячи на порозі, помахала їй на прощання, додавши: "Гарно проведи час "

На годиннику було 17:30.

Амелія вже дістала телефон і набирала номер Аврори.

— Ти де? Я вже вийшла, — почувся її схвильований голос у слухавці.

— Я вже майже! — відповіла Аврора. — Зараз забіжу до мами в магазинчик, попрощаюсь, і одразу до тебе.

— Добре, я чекатиму біля парку, біля кіоску з попкорном, — сказала Амелія.

— Ок, буду через десять хвилин! — відповіла Аврора і відключилась.Амелія закрила сумку і дістала з неї маленьке дзеркальце. Вона ретельно підправила червону помаду на губах, зробивши їх ще більш виразними. Потім, задоволено оглянувши себе, поправила довге, чорне волосся, щоб воно спадало на плечі рівними, блискучими пасмами.

У відображенні була справжня красуня: бордове, обтисле плаття підкреслювало її фігуру, а елегантна чорна сумочка на ланцюжку додавала образу шарму. Високі підбори, хоч і не дуже зручні, робили її стрункішою та вищою. Довге, чорне волосся, яке сягало майже до пояса, обрамляло гарне обличчя з виразними чорними очима та пухкими губами, нафарбованими яскравою червоною помадою. 

Вона виглядала просто приголомшливо!Амелія підійшла до парку і зупинилася біля лавки з попкорном, де мала чекати на Аврору.

 "Де ж її носить?" — подумала вона, нетерпляче озираючись навкруги.Раптом з-за будинку вибігла Аврора, захекана та усміхнена.

— Вибач, що затрималась! — вигукнула вона. — Довго чекала?

— Та ні, зовсім трохи, — Аврора уважно оглянула Амелію з ніг до голови, і в її очах з'явилось здивування.

— Ого, ти куди це так вирядилась? — запитала вона, піднявши брови. 

— Наче на випускний! До нього ще ж купа часу!Амелія засміялась:

— Та просто захотілось одягнути щось гарне! Можливо, я трохи перестаралась, але зато буду найкрасивішою на цирку! І ти зі мною, звичайно!

Аврора була одягнена набагато простіше: звичайний сарафан на бретельках, білі кросівки та високі білі шкарпетки. Її каштанове волосся було підстрижене під каре, а зелені очі сяяли веселим вогником. Вона виглядала як маленька, мила лялечка.

— Ти теж чудово виглядаєш! — запевнила її Амелія. 

— Моя маленька лялечко!

— Дякую! Я знаю! — самовпевнено відповіла Аврора. 

— Ну що, замовляємо попкорн? Я вже відчуваю його аромат!

— Так, точно! Який будемо брати? Сирний і карамельний? — запитала Амелія.

— Обов'язково! — підтвердила Аврора.

Амелія звернулась до продавця:

— Нам, будь ласка, два великих відерця попкорну: сирний і карамельний. І карамельного — трохи більше, будь ласка!

Раптом Аврора вигукнула:

— А ще дайте нам велику солодку вату!

Продавець усміхнувся:

— Добре, без проблем! З вас 10 доларів.Амелія розрахувалась з продавцем, і вони з Авророю, тримаючи в руках попкорн і солодку вату, попрямували до цирку. 

Аврора весело підстрибувала по доріжці в парку, тримаючи в руках велику рожеву вату, яка виглядала як пухнаста солодка хмара. Амелія, обережно несучи два відерця з попкорном, намагалася не відставати від подруги.

— Дай мені теж вати! — вигукнула Амелія.

Аврора відірвала великий шматок і простягнула їй:

— На, тримай!— Ой, дякую, — сказала Амелія з набитим ротом, ледь вимовляючи слова.

— Будь ласка! — відповіла Аврора, весело сміючись.