2 Глава

Коли вони вийшли з кабінету, Амелія та Аврора вже хотіли покинути школу, але раптом Амелія звернула увагу на інший клас. Там стояли два брати і щось обговорювали. Вона невільно затримала погляд на одному з них, коли Аврора, штовхнувши її в плече, сказала:

— Ти не пялься! Ти так жорстко дивишся, що всім зрозуміло, що він тобі подобається!

— Та ладно, — відповіла Амелія, трохи збентежена.

— Що "ладно"? 

 — Я не розумію, чим він тобі сподобався. Звичайний хлопець, нічим не примітний.

— Ти не розумієш! — заперечила Амелія.

 — Він просто прекрасний! Ці чорні волосся, чорні очі, накачене тіло — на ньому все виглядає чудово!

— Ладно, пошли додому, а то я вже втомилася, — сказала Аврора.

— Пошли!

— Давай по дорозі зайдемо в магазин.

— А що ти хочеш там купити?

— Хочу купити еклери! Боже, я їх обожнюю! — вигукнула Амелія.

— Ну добре, зайдемо без проблем! — відповіла подруга.Коли вони вийшли з магазину з покупками, Амелія замислилася:

— Блін, я не знаю, яке мені плаття одягнути. Може, це чорне? Воно таке красиве з розрізом на спині і на нозі!— Ну добре, одягну його! — сказала Амелія.

— А я надягну цей сарафан на застібках. Непоганий вибір! Будемо красуні завтра! — підхопила Аврора.Вони засміялися так голосно, що перехожі обернулися до них.

— Давай потихше! — застерегла Аврора.

 — І взагалі, дай мені еклер!

— На, тримай! — сказала Амелія з усмішкою.

— Ой, спасибочки! — відповіла Аврора і з задоволенням і відкусила кусочек  від еклера.

Коли Амелія відчинила двері свого затишного будинку, її одразу огорнуло тепло сімейної ідилії. У вітальні сиділи батьки: тато читав газету, а мама щось готувала на кухні, але, почувши доньку, вийшла її зустріти.

— Привіт, моя дівчинко! Як пройшов день? — запитала мама, обіймаючи її.

— Привіт! Все добре. Авророю купили квитки на цирк! — відповіла Амелія, знімаючи рюкзак.

— О, цирк! — вигукнула мама із захопленням. 

— Я чула, що він неймовірний! Усі сусіди тільки й говорять про це шоу. Кажуть, що там будуть фантастичні виступи і навіть якийсь знаменитий ілюзіоніст!

— Так, я теж чула. Думаю, буде цікаво! — кивнула Амелія.Тато підняв погляд від газети й усміхнувся:

— Ну що ж, доню, гарно відпочинете. Ви з Авророю заслужили трохи розваг після навчання.

Амелія відчула приємне тепло в серці. Її сім’я завжди підтримувала її у всьому.Після короткої розмови вона піднялася до своєї кімнати. Закривши двері за собою, Амелія відкрила шафу і почала перебирати свої наряди. Їй хотілося виглядати особливо красиво завтра. Вона дістала чорне плаття з розрізом на спині та на нозі й приміряла його перед дзеркалом.

— Ну що ж… виглядає непогано… — пробурмотіла вона собі під ніс.Поки вона крутилася перед дзеркалом, до кімнати зайшла мама.

— Доню, що ти робиш? — запитала вона з усмішкою.— Нічого особливого. Вибираю наряд на завтра. Ми з Авророю йдемо в цирк, хочу виглядати красиво!

Мама уважно подивилася на чорне плаття.

— Ти плануєш одягнути це?— Так… А що не так? — здивувалася Амелія.

Мама хитро посміхнулася:

— Та ні, воно гарне. Але я думаю, у мене є щось краще для тебе. Зачекай тут!Вона швидко вийшла з кімнати й повернулася через кілька хвилин із бордовим платтям у руках. Воно було прикрашене ніжним чорним фатином і виглядало просто неймовірно.

— Ось це плаття! Воно тобі дуже пасуватиме! — сказала мама з гордістю.Амелія взяла плаття до рук і провела пальцями по тканині. 

Воно було справді гарним: елегантним і трохи загадковим.

— Це чудово… Але я все ще думаю про чорне… — задумливо сказала вона.

Мама усміхнулася:

— Чому б не приміряти обидва? Тоді точно вирішиш!Амелія кивнула і швидко переодяглася в бордове плаття. Вона підійшла до дзеркала й затримала погляд на своєму відображенні. Бордове плаття підкреслювало її фігуру та виглядало так, ніби створене саме для неї.

— Вау… — тихо промовила вона.Мама стояла поруч і дивилася на доньку із задоволенням:

— Ну як тобі?Амелія трохи помовчала, а потім сказала:— Знаєш що? Я все-таки виберу це плаття! Воно мені більше до вподоби! 

Мама засміялася:

— Як скажеш, доню! Головне — щоб ти почувалася впевнено! Та вигляда гарно.