Розділ 23. Складне рішення

Ми сиділи у вітальні бабусиного будинку і мовчали. Ієн хмурився і постійно запускав руки у волосся, нервово тер обличчя. Бабуся дивилася немигаючим поглядом на вогонь у каміні, а Вайолет раз у раз витирала очі, що постійно сльозилися. Мені не хотілося ні дихати, ні ворушитися, тільки прокинутися від цього кошмару. Але, на жаль, я була в реальності, а не в ілюзії. Може, прогресисти мають рацію і краще нам не прокидатися, ніж відчувати такий біль і потрясіння? Ні, чорт, що за думки?

 — Дурненька Джо… — бабуся перша порушила мовчання. — Ну, навіщо вона так зробила? Адже я прожила своє життя, а в неї все попереду.

— Як же ми без тебе? — мене прорвало і я кинулась до крісла бабусі, притулилася до неї і розплакалася.

Бабуся обняла мене, погладила по голові. Вайолет теж залізла до нас у крісло.

— Можна й мене обійняти, бабусю Берто? — у Ві були червоні від сліз очі. Вона встигла прив'язатися до моєї сестри.

— Звичайно, мила, — бабуся обняла Ві другою рукою і та сховала обличчя у неї на плечі.

— Чим він, чорт забирай, думав? — емоції Ієна, нарешті, вирвалися назовні. — Там були ми! Мене могли підстрелити так само, як і Джо Бет. Йому мало було втратити дружину, то він ще вирішив втратити і сина?! Зовсім з глузду з’їхав старий пень!

Ієн підскочив з дивана, заметався по кімнаті, намагаючись кудись подіти вируючу в ньому лють.

— Що тепер робити?! Як все виправити? Ненавиджу його! — Ієн з силою стукнув кулаком по столу.

— Синку, не ламай меблів, — голос бабусі був спокійний. — Вони ні в чому не винні. І про батька так не говори. Він повівся нерозумно, але людям властиво помилятися. Ми придумаємо, як виправити ситуацію, треба лише заспокоїтись.

— Я не хочу заспокоюватись! — Ієн крикнув і, грюкнувши дверима, вибіг з дому.

Я хотіла побігти за ним, але бабуся мене втримала.

— Нехай прогуляється, не чіпай його.

— Він на пробіжку подався, — пояснила Ві. — Ієн завжди так робить, коли злиться. Біг його заспокоює.

— Він у бійку не полізе? Адже там купа військових біля воріт, — я переживала, щоб Ієн не нарвався на неприємності.

— Ні. Просто побігає та повернеться.

Бабуся випустила нас із обіймів і піднялася з крісла.

— Гаразд, дівчата, день був важкий, я піду відпочивати. І вам також раджу.

Коли бабуся пішла, я поставила чайник і, заваривши нам з Ві ароматного трав'яного чаю, опустилася на подушки біля каміна. Незважаючи на літо, вечір був прохолодний і хотілося трохи зігрітися. А може, справа була не в повітрі, а в холоді на душі.

— Думаєш, Джо видужає? — Ві присіла поряд зі мною.

— Вона тобі сподобалася, так? — я стиснула руку Вайолет у своїй на знак підтримки.

— Угу, — кивнула Ві, опустивши погляд у чашку з чаєм. Завжди така товариська, зараз вона виглядала збентеженою та пригніченою.

— Вона видужає. Мене інше турбує ... — я відставила чашку з чаєм і подивилася Вайолет просто у вічі. — Чи її нам повернуть?

— Я якось про це не подумала!.. — очі Ві злякано округлилися. — Нам треба її витягти звідти. І твого батька із міста теж забрати. Чорт, як же все розрулити?

— Завтра я попрошу військових супроводити мене до воріт Форт-Стоуна і спробую поговорити з Майлзом Монтаною через панель доступу, — Ієн так несподівано повернувся, що я навіть злякалася. — Здається, він найрозумніший із прогресистів. Він уже готовий був поступитися нам, якби батько не почав стріляти. Хто завгодно розсердиться, якщо в нього летять кулі.

— Я піду з тобою, — я не могла відпустити Ієна одного.

— Не думаю, що це гарна ідея, — Ієн заперечив мені.

— Не обговорюється, — я не збиралася йому поступатися. — Або ми йдемо разом, або ти нікуди не йдеш.

— Гаразд, хай буде по-твоєму. Пішли спати, — Ієн простягнув мені руку, допомагаючи підвестися з подушки, і ми пішли до нашої кімнати.

Ми лежали, заплющивши очі, але сон все не йшов. Раптом Ієн присунувся ближче і міцно мене обійняв.

— Я боюся за наше майбутнє, — прошепотів мені саме вухо. — За всіх нас. Не хочу тебе втратити.

— Ми завжди будемо разом, — я легенько поцілувала Ієна в ніс. — Обіцяю.

Ієн закопався обличчям у моє волосся, ковзнув губами по шиї. Я у відповідь пригорнулася до нього ще сильніше. Хотілося стати одним цілим, розчинитись один в одному, щоб ніхто не зміг нас розлучити. Ми віддалися на волю пристрасті, шалено чіпляючись один за одного, ніби все було востаннє. Я відчувала: ми на порозі складного часу, і Ієн теж поділяв мою тривогу.

Вранці ми пішли домовлятися із військовими. Спочатку вони і слухати нас не хотіли, але потім зателефонували своєму командиру в місто і той домовився з Майлзом про розмову. Нам не довелося йти до Форт-Стоуна, тому що ми могли поговорити по телефону. На відміну від нас, прогресисти мали доступ до технологій.

— Майлзе, ви справляєте враження розумної людини ... — Ієн включив телефон на гучний зв'язок, щоб я теж все чула.

— Послухайте, Ієне, — Майлз його перебив. — Навіщо цей поспіх? Я ж сказав, що рішення буде оголошено за кілька днів.

— Можливо, мої слова змінять ваше рішення. Дайте мені сказати, — Ієн зробив глибокий вдих, він сильно нервував. — Будь ласка.

— Гаразд, кажіть.

— Я чудово розумію, що мій батько вчинив злочин. Я засуджую його вчинок і вважаю, що він заслуговує на покарання. Але я не хочу, щоб ви його стратили, також як і Олівера. Я вважаю нечесним судити всіх бунтівників за вчинками радикалів. Ви не повинні карати нас за те, чого ми не робили. Я не несу відповідальності за злочин мого батька. Я ніколи не підтримував його у радикальних поглядах. Я хочу мирного життя, так само як і тисячі людей, що прокинулися від ілюзії. Я не хочу брати в руки зброю, хочу будувати будинки, садити дерева, ростити дітей. Ми всі хочемо такого життя. Чому ви відмовляєте нам у такому простому людському бажанні?

Майлз мовчав, обмірковуючи слова Ієна. Ми так сподівалися, що він повірить у нас, погодиться співпрацювати. Але коли він заговорив, надія каменем звалилася в прірву.