Розділ 15. Вся справа в трояндах

Прокинувшись наступного дня, я наткнулася поглядом на принесені Ієном солодощі. У голові промайнула думка про бабусю. Вона дуже любила троянди і часто використовувала трояндове варення у кулінарії. Мене не залишало відчуття, що рахат-лукум зі смаком троянди — рецепт бабусі Берти. Звичайно, я розуміла, що хтось інший теж міг створювати страви з троянд, але мені відчайдушно хотілося, щоб вона була бабусиною.

Мені треба було розпитати Ієна про того торговця, у якого він купив солодощі. Спустившись на кухню, я якраз застала там Ієна, він ставив чайник на плиту.

— Каву будеш? — Ієн одразу помітив мою присутність.

Я кивнула. Ієн дістав чашку і для мене, залив окропом, узяв по шматку мого вчорашнього пирога і запропонував вийти до саду. Ми розташувалися в альтанці. Надворі було досить тепло для таких ранкових посиденьок — весна давно вже вступила у свої права. Мені подобалося пробудження природи, квітучі дерева, але літо та осінь я любила набагато більше.

— Ієне, я хотіла тебе розпитати про людину, у якої ти купив рахат-лукум, — я зробила пару ковтків кави, щоб пробудитися, і відразу перейшла до справи.

— Що ти хочеш про неї дізнатися? Бабуся Розі живе у поселенні Віллоуроад. Вона готує чудові солодощі, випічку та інші страви, а потім продає їх у своїй лавці.

— Мені не дає спокою думка, що рецепт рахат-лукуму з трояндою — ідея моєї бабусі. Вона була дещо божевільна на додаванні трояндових пелюсток в їжу, просто обожнювала троянди.

— Я не знаю, чи це рецепт бабусі Розі, чи їй хтось його розповів, — Ієн знизав плечима і взявся за пиріг.

— А ти міг би показати мені дорогу в її поселення? Я хочу розпитати цю бабусю про свою. Раптом вона її бачила? — я була сповнена надій.

Ієн задумливо жував пиріг, не поспішаючи відповідати. Пройшло кілька хвилин, перш ніж він відповів.

— Давай зробимо так. Дорогою до Віллоуроаду є площа, де постійно ошиваються роботи. Там відкритий простір і їм зручно відстежувати людей, тож прогресисти їх туди регулярно відправляють. Ми сходимо постріляти роботів, розберемо їх на деталі, а потім підемо в поселення і продамо. Заодно я познайомлю тебе з бабусею Розі. Іде?

— Я згодна! Коли вирушаємо?

— У тебе ентузіазму хоч греблю гати! — Ієн засміявся. — Давай завтра? Сьогодні я хотів би відпочити.

— Домовилися, — я готова була обіймати ІЄна на радощах, але обмежилася лише широкою посмішкою.

Наступного дня ми стали на світанку, попоїли і, зібравши в дорогу провізію та зброю, вирушили в дорогу. Я вперше йшла кудись із одним тільки Ієном і відчувала легке хвилювання. Адже нам доведеться спати разом. Чи зможу я втриматися і не доторкнутися до нього?

Надвечір ми дійшли до площі, де перебували роботи. Їх було лише троє, але всі з потужною зброєю. Потрібно бути дуже обережними, щоб нас не зачепило.

— Давай ти проберешся за ті плити, Міллз, а я тебе прикрию? — запропонував Ієн. — Там безпечно буде стріляти, але дуже вузько, я не пролізу.

Я скинула рюкзак на землю і, пригнувшись, почала пробиратися до повалених плит. Я ледве змогла протиснутися між ними, проте плити мене надійно захищали від куль. Я просунула дуло гвинтівки у просвіт між плитами і прицілилася. Кілька точних пострілів та зброю першого робота було відбито. Ієн не відставав від мене і вже відстрілив другу руку. А ось із третім у нього трапилася затримка. Робот вистрілив у відповідь, чим перешкодив Ієну точно прицілитися. Я спробувала зі своєї позиції допомогти Ієну і з третього пострілу нарешті змогла відбити руку. Вся стрілянина зайняла у нас не більше 15 хвилин.

— А ти справді добре стріляєш, Міллз! — Ієн мене похвалив. — Ходімо тепер деактивуємо їх і розберемо.

Ми вийшли на середину площі, уважно поглядаючи, чи не причаїлися за руїнами інші роботи. На щастя, їх більше не було. Звергнуті нами безцільно бродили вперед-назад, являючи собою моторошне видовище. Вони бачили нас, хотіли вистрілити, навіть огризком руки зі зброєю смикали, але марно — зброї не було. Здавалося, вони не можуть усвідомити цей факт і починають підвисати від неправильної інформації. Потрібно було якнайшвидше їх відключити, щоб чіп усередині їхньої залізної голови не заглючив. Ми швидко деактивували роботів і вони нарешті завмерли. Так спокійніше. Ми розібрали зброю, розкрили черепок, щоб дістати чіп і покопалися у нутрощах роботів. Виявляється, там також є цінні деталі.

Упакувавши здобич у рюкзаки, ми пішли шукати нічліг. Незважаючи на те, що ми винищили всіх роботів на площі, залишатися тут на ніч було небажано. Прогресисти могли надіслати сюди нових роботів у будь-який час.

Ми залізли в підвал напівзруйнованого будинку за годину ходи від площі і, повечерявши, впали спати у своїх спальних мішках. Рано вранці ми продовжили наш шлях. Поселення Віллоуроад знаходилося недалеко, тому надвечір ми сподівалися до нього дістатися. Звичайно, без нічого ми б йшли швидше, але нам дуже потрібно було продати деталі від роботів. Ієн планував витратити зароблені гроші на хорошу зброю, оскільки Калеб йому виніс мозок через те, що той відпустив Джонаса з усіма його запасами. Яким би не був нестерпним Джонас, а зброя в нього була справді першокласна. Але нам було простіше роздобути гроші і купити зброю самим, ніж терпіти заради неї Джонаса.

Дорога до Віллоуроада пройшла без бою, ніхто ворожий нам не зустрівся. Ось тільки дістатися до поселення ми змогли вже вночі: годинник показував початок другої, коли охорона відчинила нам ворота. Я вже знала, що поселення бувають різні: одні обмежувалися простеньким парканом, оскільки розраховували на допомогу прогресистів, інші були недовірливі і надавали перевагу надійному захисту. Особливо добре зміцнювалися ті поселення, які були дружні до втікачів.

Зайшовши до поселення, ми одразу ж вирушили наймати кімнату для ночівлі, бо дуже втомилися. На щастя, «Таверна у Розі» — невеликий готель із магазином, господаркою якого була та сама бабуся Розі, працювала цілодобово. Сама бабуся вже давним-давно спала, нас розмістив один із її синів, Денні. Ми взяли одну кімнату на двох, але з окремими ліжками, тому що мені не хотілося залишатися на самоті в незнайомому місці. Швидко я звикла до комфорту, адже раніше постійно ночувала сама посеред Руїн.