Розділ 14. Поганий хлопець

Прокинувшись, я відчула поряд чиєсь розмірене дихання. Розплющивши очі, крізь напівтемряву єдиної включеної лампочки, я виявила поруч Ієна. Він лежав, незручно скрючившись на другій половині матраца, але при цьому його сон був міцним. Я обережно підвелася, щоб його не розбудити. Наручний годинник показував 7 ранку. Інші теж міцно спали, прокинулася лише я. Напевно, вони лягли пізніше, а я відключилася рано після пережитих потрясінь. Надто вже емоційними були мої спогади, що поверталися.

Мені хотілося пити і я, намагаючись не шуміти, полізла в рюкзак за водою. Зробивши кілька добрих ковтків, я відставила пляшку вбік і подивилася на Ієна. Його обличчя було розслаблене, губи здавались більшими і м'якшими. Мені до нестями захотілося нахилитися і поцілувати його або хоча б провести пальцями по його губах. Сплячий Ієн викликав у мені суміш бажання та ніжності, і я не знала, що робити з моїми почуттями, куди їх виплеснути, якщо не на нього.

Я тихенько піднялася і пішла до невеликої ванної кімнатки, щоб освіжитися. Незважаючи на те, що лабораторію було покинуто, воду тут не перекрили. У багатьох будинках та інших приміщеннях, які не мають відношення до прогресистів, водопровід та електрику було перекрито або пошкоджено військовими діями. Нам доводилося або відновлювати власними силами, або шукати житло з доступною електрикою та водопроводом. Але мене зараз мало цікавили проблеми зручностей. Мені треба було прийти до тями, нічим не видати тремтяче серце. Я вмила холодною водою обличчя та шию так, що краплі потекли мені за футболку, і тільки тоді повернулася до кімнати.

Повернувшись, я виявила, що Сейдж та Арт вже прокинулися. Я тільки кивнула їм на знак привітання, щоб не розбудити решту, і присіла поруч із сплячим Ієном. Він чомусь усміхався уві сні, і це виглядало так мило, що я відвернулася, не бажаючи видати свої почуття. Я дістала з рюкзака блокнот і вирішила зробити запис про бабусю. Я щоразу записувала туди нові важливі спогади на випадок, якщо забуду чи знову зітруть пам'ять.

  Протягом півгодини прокинулися й інші. Ієн пробурчав щось про те, як він ненавидить спати на підлозі, але тепло мені посміхнувся, коли я повернула йому мішечок із лавандою. Ми не поспішаючи поснідали, зібрали речі і за кілька годин вирішили висуватися додому. Нам пощастило і дорогою ми не натрапили на жодного рейдера за весь час шляху. Ми так втомилися, що після приходу додому відразу впали спати, навіть не розібрали речі.

Наступного дня я прокинулася досить пізно і не поспішала вставати, ще півгодини дозволила собі повалятися на своєму старенькому, але цілком зручному дивані. Як же я за ним скучила за цей тиждень! Сон на брудних худих матрацах і спальних мішках не сприяє хорошому відпочинку.

На той час, що я спустилася вниз, всі наші вже поснідали. Міртл перемивала посуд, а Вайолет разом із Лоттою розбирали наші рюкзаки. Решти не було видно. Я залила окропом вівсянку і чашку з кавою і запропонувала Міртл домити залишки посуду замість неї. Незручно було ледарювати. Адже вони працювали, поки я спала.

— Може, замість мене Ві допоможеш? — Лотта хитро підморгнула.

— Та не питання. Ось тільки поїм.

Я швидко поїла і приєдналася до Вайолет. Вона сортувала здобуту нами провізію, сидячи на підлозі.

— Ієн уже підвівся? — спитала я поміж справою.

— Давно. Він пішов до головних із отриманою інформацією.

— Один?

— Так. Йому подобається ходити одному, якщо немає місії для великої групи.

— Шкода, — після тих одкровень у підвалі лабораторії я думала, що він запропонує мені скласти компанію. — Мені хотілося познайомитись із нашими головними.

— Тобі хотілося прогулятися з Ієном, — Вайолет реготнула. — Я бачу, що ви підозріло багато часу проводите разом. Давай розказуй, ​​що там між вами. Я нікому не скажу, не хвилюйся.

— Та нічого між нами немає, — я зітхнула. — Але…

Мені дуже хотілося поділитися наболілим хоч із кимось, але я трохи сумнівалася, чи варто говорити Вайолет все. Раптом вона розкаже Ієну?

— Що але? — Вайолет була така заінтригована, що перестала сортувати банки з консервами.

— Ві, правда, нікому не розповіси? Особливо Ієну?

— Правда-правда, — Вайолет ствердно закивала головою.

— У моїй ілюзії Ієн був моїм хлопцем, — я випалила на одному диханні, щоб не передумати.

— Ні чорта собі! — Вайолет округлила очі від подиву. — І ти йому не казала?

— Ні, звичайно. Як ти це собі уявляєш? «Привіт, Ієне, я Емілія і ми зустрічалися з тобою в моїй ілюзії. Давай зустрічатися і в реальності?»

— Так, звучить дивно, — Вайолет зі мною погодилася. — Але ж ти йому явно симпатична. Можна було б якось акуратно сказати чи хоч натякнути.

— Він і так знає, що був у моїй ілюзії, але ким я не хочу говорити. Ієн до мене ставиться добре тому, що перед відправкою в ілюзію ми були разом в одному бункері. Мені здається, він сприймає мене як молодшу сестру.

— Та ні, подруго. Як молодшу сестру він сприймає мене. Це вже я знаю напевно. А в тобі він бачить дівчину, причому явно, яка цікавить його серйозно. Я бачила, як він зазвичай фліртує. Те, як він спілкується з тобою, як виділяє тебе серед інших, зовсім не схоже на його звичайний нічого незначущий флірт. Він явно на тебе запав.

Мені було приємно це чути, адже Вайолет довгий час жила разом з Ієном і знала його набагато краще за мене. Але все ж таки у мене були сумніви. Ієн не був з нерішучих, щоб мовчати про свої почуття. Думаю, якби я подобалася йому як дівчина, він давно би мені про це повідомив. Навряд чи фамільярні звернення можна вважати серйозними почуттями. Мабуть, я справді йому подобаюся, але недостатньо сильно, щоб зустрічатися зі мною.

— Не знаю, Ві, — я похитала головою. — Мені здається, він так ставиться до мене через наше знайомство в бункері перед ілюзією. Втім, час покаже. Тільки ти нічого не кажи йому.

— Я ж тобі пообіцяла, отже, не скажу. А ти сама не збираєшся йому повідомити?