Розділ 7. Пошуки сестри

Того ранку я прокинулася дуже рано, не маючи сили спати спокійно — адже сьогодні в мене є шанс дізнатися щось про свою сестру. Маленький, але все ж таки шанс. Грейс говорила не плекати багато надій, але її невдачі не давали їй підстав сумніватися в удачі інших. Я дуже сподівалася знайти сестру в тому сховищі, де пробула в ілюзії Ненсі, але знала, що не впаду у розпач, якщо Джо Бет там не буде. Я не можу опустити руки після першої невдачі, правильно?

Щоб дістатися до Сховища №353, в якому спала Ненсі і, можливо, моя сестра, нам знадобилася доба. Транспортом володіли здебільшого прогресисти, решта людей переважно ходили пішки. Деякі мали велосипеди, але їздити по Руїнах на них було цілковитим ідіотизмом. Ненсі не була любителькою подорожувати і спочатку йти з нами не хотіла, детально розписавши, як дістатися до сховища, але Грейс наполягла, щоб вона теж пішла. Хоча багато сховищ і було збудовано за одним принципом, все ж кількість кімнат, поверхів і коридорів у них різнилася. Хороший провідник нам безперечно був потрібен. Особливо такий, який бував там двічі.

Було вже темно, коли ми наблизилися до Сховища №353, і я з ентузіазмом поспішила вперед, незважаючи на втому, але Дейв зупинив мене.

— Стій, Міллі, вночі туди не можна.

— Чому? — я здивувалася. Яка, по суті, різниця, коли ми туди проникнемо?

— Бо коли ми зламаємо двері сховища, то спрацює сигналізація, — пояснив Дейв. — І прогресисти одразу ж відправлять сюди своїх військових, щоб перевірити, хто проник усередину та спіймати порушників. Нам доведеться робити все дуже швидко і ще швидше тікати звідси. І я дуже сумніваюсь, що ми зможемо зробити це хутко після цілого дня шляху. Нам треба поспати, набратися сил, щоб уранці провернути всю операцію в один момент та без наслідків. Розумієш, Міллі?

Я кивнула. Я все чудово розуміла. Дейв мав рацію і добре, що він був поруч, як і інші. Адже я не головою думала, а серцем. Бажання якнайшвидше знайти сестру або хоча б якісь відомості про неї, затуманили мій здоровий глузд і притупили інстинкт самозбереження.

Ми розташувалися в напівзруйнованому будиночку неподалік і, швидко повечерявши, лягли спати. Перед входом Дейв із Лукасом розвісили різні звукові пастки і поставили пару капканів. Як мені пояснили, це для того, щоб усі могли поспати без позмінного чергування, а пастки нас попередять, якщо хтось спробує вторгнутися в наше житло. Розумно. Я мало про такі речі думала і це було погано. Незважаючи на те, що я отримала достатньо теоретичних знань про цей світ і практичних у стрільбі зі зброї, я зовсім не вміла виживати в Руїнах. Я була надто безтурботна, я не звикла до небезпеки. Сподіваюся, незабаром я навчуся всього необхідного, інакше просто пропаду тут одна. А я збиралася йти з громади Грейс. Так, у неї було добре та безпечно, але це не те, що мені було потрібно. Я хотіла знайти рідних та Ієна, а сидячи постійно за укріпленими стінами Колдвілльської громади, я цього зробити не могла. Навряд чи Ханна і Дейв захочуть скласти мені компанію, вони тут непогано влаштувалися і не прагнули залишати громаду. Ханна розповіла мені по секрету, що незабаром вони планують з'їхатися з Дейвом до однієї кімнати — між ними вже давно були романтичні стосунки. Що ж, вони є один в одного і їм цього цілком достатньо. Я за них рада. Дивлячись на цю парочку, починаєш вірити, що не все ще втрачено у зруйнованому світі. Ще б Грейс була бадьоріша і ця віра перетворилася б на впевненість. Від Ханни я дізналася, що чоловіка Грейс звуть Джеймс Роадз, а дочку — Еббігейл. Грейс я нічого не говорила, щоб зайвий раз не роз’ятрювати рани, але Ханні сказала, що скрізь перевірятиму інформацію і про рідних Грейс. І якщо знайду, то направлю їх до її громади чи хоча б передам звістку через торговців. У цьому світі бродячі торговці також виконували роль листонош, адже будь-який інший зв'язок для простих людей був недоступний. Тільки у прогресистів були такі привілеї.

Виспавшись, ми поспішили до сховища. Я уважно спостерігала, як Дейв зламував кодову систему замка. Помітивши мій інтерес, Дейв почав пояснювати, що для чого робиться. Робота була акуратна, вимагала багато уваги та обережності, але загалом не така вже й складна. Принаймні мені все було зрозуміло. Я навіть не підозрювала в собі такого інтересу до техніки та комп'ютерів, а виявилося, що для мене це легко.

— Уся фішка в тому, — пояснив мені Дейв, — щоб не зачепити механізм блокування, інакше двері заблокуються намертво. І розблокувати їх зможуть лише прогресисти спеціальним пристроєм. В нас такого немає. На жаль, відключити сигналізацію, щоб вони не помітили відкриття дверей, неможливо. Тому працюємо швидко та злагоджено. Як тільки я відчиню двері, Ненсі, ти ведеш нас до головного комп'ютера, водночас показуючи, де тут склади та кухня. Ти, Міллі, ставиш завантажуватися дані з комп'ютера і шукаєш сестру, якщо вона тут є. Якщо її немає, повертаєшся і допомагаєш нам пакувати рюкзаки припасами. За півгодини повертаєшся за картою з даними і ми тікаємо. Більше години тут не можна перебувати. Ніхто не знає, наскільки близько можуть виявитися військові прогресисти. А стріляти по людях я жах як не люблю.

Незабаром двері були відчинені і ми поспішили всередину. Я вже бачила, як знаходжу ім'я сестри в реєстрі сховища. Щойно комп'ютер увімкнувся, я миттю завантажила програму і тремтячими руками ввела заповітне ім'я «Джоана Елізабет Грант». Кілька секунд, необхідні пошуку, тривали вічність і ось, нарешті, результат. Там було її ім'я та номер капсули, але поруч горів знак оклику і напис «відсутня». Чорт, вона була тут! Але коли? Дати не було. Поставивши на запис карту, я про всяк випадок знайшла те приміщення, в якому була її капсула, але та виявилася порожньою. Марні надії! Ось і все, єдина ниточка обірвалася. Джо Бет могла бути будь-де. І невідомо, чи жива. Правильно Грейс мене попереджала — не плекати особливих надій. Але все ж таки, це було хоч щось. Значить, якщо сестра жива, то вона десь серед Руїн, можливо, в одній із громад. І, напевно, теж мене шукає. У дитинстві ми були дуже дружні, я не сумнівалася, що вона прагне знайти мене. Аби вона жива була — це все, що мало значення. Я повернулася до кімнати з комп'ютером і перевірила, як скачується база ілюзійників — так офіційно називалися сплячі. Вона була наполовину готова. Я вирушила на пошуки інших, щоб допомогти їм збирати припаси.