Розділ 2. Світ поза Сховищем

Я довго не могла заспокоїтись, а коли втомилася кричати, зрозуміла, що зірвала голос. Втім, навіщо він мені? Тут навіть поговорити нема з ким. Потрібно терміново щось робити. Кричати, сумувати — це мені ніяк не допоможе. Я потихеньку почала приходити до тями і включати мозок. Тут є їжа та вода, отже, люди теж бувають. Ймовірно, вони перевіряють сплячих та капсули на справність. Адже в Реєстрі світилося попередження про пошкодження моєї капсули. Отже, хтось має приїхати сюди та відремонтувати її. Питання тільки в тому, коли і що стане після цього зі мною? Я буду знову занурена в ілюзію? Чи дозволять мені залишитися тут? І якщо я знову опинюся в ілюзії, то чи буду про все пам'ятати і повернуся точно туди, звідки пішла чи це буде зовсім інше життя?

Стільки запитань і на жодне я не могла отримати відповіді. Я могла тільки припускати, що на мене чекає. Найімовірніше, мене знову присплять. Адже не просто так стільки людей спить. На те очевидно є серйозні причини. Але чи хочу я знову заснути після того, як прокинулася? Ось яке питання було найважливіше. Мені дуже хотілося знову побачити батьків, сестру та Ієна, але ще більше я хотіла знати, що відбувається насправді. Чому стільки людей занурили в ілюзію? Ймовірно, люди, які прийдуть відремонтувати мою капсулу, мені все пояснять. Ось тільки я сумнівалася, що вони будуть налаштовані доброзичливо. Я ж певною мірою порушник. Може, мене навіть звинуватять у тому, що я зламала капсулу. Але я нічого не робила, просто прокинулася, по-справжньому, і назад в ілюзію мені не хотілося. Тим більше, якщо це буде щось інше, а не продовження минулого. А я підозрювала, що буде саме так. Новий сон, нове життя. Точно з батьками та з сестрою, але без друзів та коханої людини. Сни не повторюються. Потрібно тікати звідси і якнайшвидше. Напевно, є ще такі ж пробуджені від ілюзії, як і я, і ось вони зможуть мені пояснити, що відбувається. Але тільки не працівники.

Насамперед мені потрібно було знайти взуття та одяг. Іти босоніж і в безглуздій сірій піжамі, що висіла на мені, як на вішалці, було поганою ідеєю. Блукаючи коридорами, я знайшла двері на склад, і там виявилися коробки з цілою купою однакового одягу — чорні штани з щільної тканини, однотонні футболки, білизна, сорочки та куртки. В інших коробках я знайшла черевики на шнурку різних розмірів. Все виглядало неношеним. Я вибрала те, що підходило мені за розміром, і переодяглася. В ще одній коробці я виявила рюкзаки та сумки. Я взяла один із рюкзаків і склала туди трохи одягу на зміну і, подумавши, запхнула всередину і невелику сумку через плече. Також на складі я виявила зброю — пістолети різних калібрів, гвинтівки та ножі у шкіряних чохлах, які можна було прикріпити до пояса. Я взяла один такий ніж, пару пістолетів та гвинтівку. У зброї я не розбиралася, тому взяла те, на що впало око, про всяк випадок. Мало що там за світ зовні. Потрібно бути напоготові. Якщо не знадобиться, то продам чи викину. Але виходити в невідомість без зброї було б безглуздо. Не забувши набрати більше патронів, я вийшла зі складу і повернулася на кухню. Все, що тут було їстівного, я склала в рюкзак наскільки дозволяло місце. Також я знайшла пару порожніх пластикових пляшок та наповнила їх водою з кулера. У рюкзаку були бокові кишені для пляшок. Востаннє заглянула у ванну кімнату. У шафці виявилися упаковки із зубними щітками, паста, гребінець, засоби гігієни. Все це я теж поклала в рюкзак. Він ледве застебнувся від великої кількості вантажу. Я розчесалася, заплела своє тепер уже довге волосся в недбалу косу, одягла на голову кепку і, закинувши рюкзак, що добре поважчав, на спину, вирушила шукати вихід.

Я довго блукала лабіринтами коридорів, поступово піднімаючись на кілька поверхів вище, поки за одними з непримітних дверей не виявила масивний люк у стелі. Я була впевнена, що мені потрібно в нього пробратися, тільки ні сходів, ні способів відчинити люк я не бачила. Я скинула рюкзак з плечей і почала нишпорити по кімнаті в пошуках хоч якоїсь підказки. В одній з шаф я знайшла наручний годинник, який більше нагадував маленький комп'ютер. Крім дня тижня (сьогодні був вівторок, виявляється) і часу, годинник ще показував дозу радіації (у сховищі її не було). Інші функції я не стала вивчати, просто одягла годинник на руку. Розберуся згодом, коли виберуся звідси.

Після ретельних пошуків я виявила, що одна з плиток на стіні трохи відрізняється за кольором. Усього на відтінок світліше, але вона явно була іншою. Я спробувала підчепити її ножем, і вона зрушила, виявивши міні-комп'ютер у ніші. Я включила його, і відразу загорівся екран з двома варіантами: «активувати платформу» і «розблокувати вихід». Я натиснула на них по черзі і на екрані висвітилася єдина фраза: «Коли будете готові покинути Сховище, станьте посеред платформи та натисніть кнопку в підлозі». Я обернулася назад і побачила, що підлога під люком трохи піднялася і в ній з'явилася кнопка розміром з невелике яблуко. Зволікати не було сенсу, тому я знову закинула рюкзак за спину і стала на платформу. Легким рухом ноги я активувала кнопку в підлозі і над моєю головою пролунав шум люка, що відкривається. Я підняла голову, сподіваючись побачити небо, але там була чергова кімната зі слабким освітленням. Платформа повільно поїхала нагору і доставила мене до тієї кімнати. Тільки-но я зійшла з платформи, як вона опустилася вниз. Я озирнулася. Кімнатка була невелика, мала такий же міні-комп'ютер, як у ніші та величезні металеві двері. Я ввімкнула комп'ютер. Там теж було лише два варіанти: «заблокувати люк у Сховищі» та «розблокувати вихід назовні». О, ось і вихід! Я відразу ж обрала цей варіант, але мені вискочило попередження: «Ви не можете вийти назовні, доки не заблоковано люк у Сховищі». Я вибрала варіант із блокуванням люка і він відразу з шумом закрився. Тепер у комп'ютері висів лише напис «розблокувати люк у Сховищі». Що ж, чудово, я завжди зможу сюди повернутись, якщо зовні мені не сподобається. Тепер потрібно відчинити двері. Щойно я обрала активацію виходу, як масивні двері зашуміли і почали рухатися. Через хвилину чи дві вихід було відкрито.