Розділ 20. Ентоні

Ентоні прокинувся з відчуттям тривоги, що охопила його, ще навіть до того, як він розплющив очі. Він інстинктивно потягнувся до місця поруч, очікуючи знайти Ліну, але натомість його рука наштовхнулася лише на порожнє, холодне простирадло. У його думках промайнула підозра, і він різко сів, обмацуючи поглядом кімнату, яка здавалася занадто тихою, занадто порожньою.

Вчорашній вечір здавався примарою, спогади вирували в його голові. Він пригадував, як Ліна відскочила, коли він захотів поцілувати її, як у її очах промайнув блиск страху, який вона намагалася приховати. Його пропозиція прийняти душ разом була ніби випробуванням, кроком, щоб повернути її під свій контроль, щоб вона знову відчула його силу над собою. В ту мить, коли їхні тіла злилися, він відчував у ній дивне напруження, наче вона прощалася. Її слова під час їхнього близькості звучали відсторонено, ніби вона вже була десь далеко, а він не міг цього пояснити, списуючи все на втому та шалений порив пристрасті.

Але тепер, у цій порожній кімнаті, розгадка почала набувати все більш тривожного змісту. Вона втекла... Він подумав, що Ліна могла просто поїхати вранці додому, зустрітися з подругою, але її раптове зникнення здавалося неправильним. Занадто поспішним. Його погляд темнів, а серце охопила ледь прихована злість.

Ентоні рушив до душу, сподіваючись, що потік гарячої води змиє хаос у його думках. Проте, навіть коли гаряча вода обпікала шкіру, вона здавалася крижаною, відображаючи холодну порожнечу, яка заповнила його свідомість. Він стояв під струменем, майже механічно, прокручуючи в голові кожну деталь її втечі, немов намагаючись знайти відповідь, що вислизала від нього. Вода стікала по його обличчю, змішуючись із важкими думками, які наповнювали його розум. Він пригадував, як вона відповідала на його дотики вночі, як тіло тремтіло під ним, як вона, здавалося, віддавалася йому повністю… і він майже вірив, що вже тримає її серце, що вона повністю під його контролем.

Але страх, який він бачив у її очах, змусив його насторожитися. Ентоні вирішив подзвонити Ліні, спробувати з’ясувати, чому вона поїхала так швидко. Він вийшов з душу, рушив до телефону і набрав її номер. Чекав, доки дзвінки переходили на автовідповідач, а потім — на тишу. Щось пронизало його — гостре, холодне, подібне до зради.

Він натиснув набрати номер знову, тепер його обличчя затьмарила мимовільна злість. Відсутність відповіді стала для нього майже викликом, пробуджуючи в ньому темну одержимість, яка розгоралась всередині, як пожежа. Його щелепи напружилися, він важко видихнув, розуміючи, що вона не просто поїхала. Ліна точно втекла від нього.

Ентоні відчував, як гнів хвилею накриває його. В його голові одразу виникла підозра, що хтось посмів розповісти їй більше, ніж вона повинна була знати. Хтось розкрив її очі на те, що він так ретельно приховував. І думка про те, що ця людина наважилася втрутитися в його справи, розпалила в ньому справжню лють.

— Я знайду, хто це зробив, і змушу їх пошкодувати, — прошепотів він, його голос був холодним, повним погрози, яка не залишала сумнівів у його серйозності. — І я поверну її. Вона моя, і я не дозволю їй піти.

Але злість, що заполонила його серце, перемішувалася з чимось новим, майже нестерпним. Він ніколи не припускав, що здатний відчувати настільки глибокі почуття до Ліни. Він бачив її лише як свою музу, як прекрасне полум’я, яке можна було приборкати і контролювати, але тепер він відчув, як ця пристрасть стала його залежністю, його прокляттям. Він бажав її не лише тілом, але й душею, прагнув проникнути в її думки, розгадати її таємниці і стати для неї всім — єдиним, незамінним, необхідним.

І тепер, коли вона зникла, порожнеча в ньому стала нестерпною.

Ентоні крокував своїм кабінетом, наче хижак у клітці, його рухи були різкими, а напруження в кожному жесті видавало бурю, що вирувала всередині. Його думки розривалися між люттю та відчаєм, переплітаючись у нестерпний вузол, який він не міг розплутати. Усі його зусилля, щоб знайти Ліну, зводилися нанівець. Він кілька разів дзвонив їй, і кожен гудок, що відгукувався лише порожньою тишею, зводив його з розуму. Її образ переслідував його на кожному кроці, її посмішка, запах шкіри, солодкий аромат полуничного гелю для душу, що все ще зберігався на його руках. Вона стала його нездійсненною мрією і нестерпною втратою, тягарем, якого він не міг позбутися.

Він відчував, що ця втрата загрожує зруйнувати все, чим він був. Колись він вірив, що влада над людьми — його єдина необхідність, його єдина пристрасть, але тепер, коли Ліна покинула його, він зрозумів, наскільки сильно потребує її, наскільки важко йому без її посмішки, без її сміху, без самого факту її існування поруч. Це була не просто одержимість, а щось набагато глибше — почуття, яке він боявся навіть назвати, не те щоб зізнатися в ньому самому собі.

Його підозри зосередилися на єдиній людині, яка могла б бути причетною до втечі Ліни. Він підозрював місіс Корсон. Ентоні стримав лють, коли викликав її до свого кабінету, холодно наказавши їй з'явитися негайно. Вона увійшла, намагаючись зберігати спокій, але помітно хвилювалася.

— Що ти їй розповіла? — Його голос був холодним, майже шиплячим, як отрута. Він упився поглядом у її очі, намагаючись вловити бодай тінь провини.

Місіс Корсон розгубилася, її руки тремтіли, і вона опустила голову, не наважуючись зустріти його погляд.

— Я лише хотіла, щоб вона була обережною, пане… — вона говорила тихо, якби не страх, що пронизував кожне її слово.

Ентоні стиснув кулаки, і його очі спалахнули. Його голос був різким, безжальним:

— Ти порушила мою довіру. Я забороняв тобі говорити з нею про минуле. Ти навіть уявити не можеш, якої шкоди ти завдала, — він зупинився, відчуваючи, як гнів перетворюється на гарячу хвилю люті. — Я звільняю тебе, і повір, це найм'якіше покарання, яке ти могла отримати. Забирайся. І молись, щоб я більше ніколи не бачив тебе.

Місіс Корсон здригнулася, але кивнула, не насмілюючись сперечатися. Її тремтячі губи несли вибачення, але в її очах була якась печаль, наче вона знала, що саме ховається в його серці. Вона повільно покинула кабінет, залишивши його одного, і лише тиша відповідала на його питання.