Розділ 7. Ліна

День, коли Ліна мала приїхати до маєтку Ентоні, нарешті настав. Вона стояла біля воріт, дивлячись на величезну будівлю, що піднімалася перед нею на тлі похмурого неба. Кам'яні стіни, високі вікна, розкішні, але стримані елементи оздоблення — усе це створювало атмосферу, що межувала між величчю та ізоляцією. На мить Ліна відчула, як холодний вітер пробирається крізь її пальто, і це відчуття здавалося передчуттям чогось значно більшого, ніж просто новий початок.

Ворота відчинилися, і вона зробила кілька кроків уперед, відчуваючи, як із кожним кроком вона занурюється у цей незнайомий світ. Ліна помітила, що тут усе було ретельно продумано, кожна деталь довкола неї мала своє значення, але водночас це місце мало відчуття безжиттєвості, ніби воно існувало поза часом і реальністю.

На порозі її зустріла стримана, мовчазна жінка середнього віку, яка назвалася місіс Карсон. Вона була одягнена в темний строгий одяг, її вираз обличчя був непроникним, і Ліна відчула, що ця жінка — частина цього загадкового світу, що належить Ентоні.

– Ласкаво просимо до маєтку, пані Ліно. Підемо, я покажу вам вашу кімнату та студію, – сухо промовила місіс Карсон, жестом запрошуючи її слідувати.

Ліна мовчки пішла за нею коридорами, стіни яких були вкриті картинами, здебільшого в темних, приглушених тонах. Вони відбивали якусь незриму сутність цього місця — це були картини, наповнені загадкою, водночас привабливі та трохи лячні.

– Кімнати господаря знаходяться в західному крилі. Вам надано кімнати в східному, де буде достатньо тиші та спокою для роботи, – пояснила місіс Карсон, коли вони повернули у ще один похмурий коридор.

Ліна з подивом відзначила, що у її крилах дійсно панувала глибока тиша, майже гнітюча, ніби навіть звуки були заборонені тут. Це місце випромінювало незриму силу, що нависала над кожною кімнатою, кожним куточком цього маєтку.

Вони зупинилися перед великими, різьбленими дерев’яними дверима. Місіс Карсон відчинила їх і ввела Ліну всередину. Кімната була простора, світла, з високими вікнами, що виходили в закритий сад. Усе виглядало стримано, але елегантно. Здавалося, що кожна річ тут мала своє призначення, своє місце.

– Це буде ваша студія. Господар побажав, щоб вам створили найкомфортніші умови для творчості. Усе, що вам може знадобитися, буде надано, – промовила місіс Карсон і з легким поклоном вийшла, залишивши Ліну наодинці.

Ліна обережно пройшлася кімнатою, зупиняючись біля високого вікна. Її погляд привернув сад, який був схожий на невеликий закритий світ, відокремлений від зовнішнього світу, ніби цей сад існував лише для того, щоб бути спогляданням, але не для того, щоб у ньому гуляли.

Вона провела рукою по гладкій поверхні столу, де стояли її фарби, пензлі, полотна. Їй було складно повірити, що це місце — тепер її робочий простір. Але водночас це місце належало не їй, а йому. Вона відчувала його присутність у кожній деталі інтер’єру, у кожному предметі, ніби він усе ще був тут, спостерігаючи за нею, навіть якщо фізично його не було.

Перший день минув у розгублених думках і розгляданні кімнат, які тепер належали їй. Але вже ввечері вона відчула, як важка тиша накрила її з усіх боків. Коли вона опинилася сама в темному коридорі, щоб вийти на повітря, її охопило відчуття, що цей будинок не просто старий і безмовний — у ньому щось приховано, щось непомітне, але невідворотне.

Після вечері, яку їй подали наодинці, Ліна повернулася до студії. Раптом вона помітила рух у темному відображенні вікна. Здалося, ніби хтось швидко пройшов коридором позаду неї. Її серце почало битися швидше. Вона озирнулася, але коридор був порожній. Можливо, це були лише тіні, створені вечірнім світлом, але тривога залишилася.

Вона спробувала розпочати роботу над картиною, але відчула, що щось заважає їй сконцентруватися. Думки поверталися до Ентоні, до його погляду, до його пропозиції. Чому він обрав саме її? Чому цей маєток здавався таким дивним, таким похмурим?

Вона опустила пензель, зітхнула і підвелася, підійшла до вікна, вдивляючись у темряву саду. Десь там, у тіні дерев, ніби відблискувала незрозуміла тінь, і Ліна не могла збагнути, чи це лише її уява, чи тут дійсно хтось є.

Зрештою, вона повернулася до своєї кімнати, відчуваючи втому і невпевненість. Цей маєток був місцем, де здавалося, що він усе відчував і бачив. Ліна лягла на ліжко, відчуваючи, що тут починається новий, незвіданий розділ її життя.