Розділ 6. Ентоні

Ранок починався з бездоганної точності. Ентоні прокидався о шостій, як годинник. Його життя будувалося на суворих правилах, але тільки тому, що вони дозволяли йому контролювати хаос навколо. Його маєток був уособленням тиші й порядку, де кожен предмет мав своє місце, а кожна картина, кожна скульптура знаходилася під його пильним оком. Але сьогодні, стоячи перед вікном і вдивляючись у сад, його думки були зайняті зовсім іншим.

Ліна Торн. Її образ не покидав його розуму, її картини, наповнені змішаними емоціями та прихованою глибиною, притягували його з силою, яка лякала. Її зовнішність зачаровувала — світле, м’яко переливчасте волосся з легкими карамельними відтінками спадало на плечі, виглядало ніжним і злегка неслухняним. Її очі, насичені зеленим відтінком із відблиском загадковості, ніби приховували таємниці, які він мріяв розгадати. Високі вилиці та тонкі риси обличчя надавали їй аристократичного вигляду, але це не заважало їй мати певну вразливість, яку він відчував у її присутності.

І ще її фігура… Він пригадував, як вона стояла на виставці — тонкий силует, стрункі, витончені форми. Її рухи були спокійними, але впевненими, немов кожен її крок продуманий до дрібниць. 

Коли вона проходила повз нього, від неї виходив легкий аромат ванілі та жасмину — ніжний і одночасно спокусливий. Цей аромат огортав і притягував, залишаючи бажання вдихати глибше, ніби прагнучи зберегти кожен її відтінок аромату у пам’яті.

Він пам’ятав їхню першу зустріч на виставці — той момент, коли побачив її творіння. Це був не просто інтерес до таланту. Це була одержимість тим, що він бачив потенціал, який можна було розкрити лише за його допомоги.

Ентоні сів за стіл у своєму кабінеті. Стіл, як і вся кімната, був бездоганно чистим. Поряд лежали кілька замовлень на закупівлю нових творів мистецтва — звичайна рутина для його професії. Він переглядав документи, кидаючи погляд на екран, але весь час ловив себе на тому, що думає про Ліну. Він уже зробив перші кроки до її завоювання: зателефонував її агентові, обережно і невимушено запропонувавши їй персональну виставку та місце для роботи в його маєтку. Це була його стратегія — дати їй ілюзію свободи, але на його умовах.

Пізніше того дня до кабінету завітав знайомий, інвестор з іншої галереї, який часто цікавився новими придбаннями Ентоні.

– Чув, у тебе нова улюблениця серед художників? — запитав він з легким посміхом, сівши напроти Ентоні.

– Можна сказати й так, – Ентоні вивірено відповів, посміхаючись. – Її роботи мають глибину, яку нечасто зустрінеш. Їй потрібна підтримка, щоб повністю розкрити свій потенціал.

– І ти, звичайно, станеш її меценатом? – його співрозмовник дивився на нього з легкою іронією. – Здається, твоє захоплення виходить за межі простого колекціонування.

Ентоні лише посміхнувся, уникаючи прямої відповіді, але його очі випромінювали впевненість. Для нього це було не просто захоплення. Він хотів не лише її картини. Він хотів її саму. Його бажання володіти нею виходило за межі звичайної меценатської опіки. Ліна мала стати частиною його світу, його контролю. Вона стане його, повністю і без залишку.

Увечері, повернувшись до свого кабінету, він переглядав каталог з її роботами, зупиняючи погляд на кожній деталі, на кожному мазку пензля, на кожній лінії, що говорила про її внутрішні почуття. Ентоні не просто милувався її картинами, він вивчав їх, намагаючись проникнути в її думки, зрозуміти, що саме спонукало її до таких відтінків, таких форм. І чим більше він вивчав її роботи, тим сильніше він хотів її саму.

Замість дзвінка він вирішив надіслати їй повідомлення. Він знав, що кілька слів, які можуть залишитися в її уяві, будуть куди більш інтригуючими та впливовими. Він написав, тримаючи чіткий тон, але достатньо загадковий: 

" Я з нетерпінням чекаю, коли ви зможете проявити справжнє натхнення у місці, де мистецтво оживає. Будьте готові побачити більше, ніж коли-небудь очікували."

Після натискання кнопки «Надіслати» він відкинувся на спинку стільця, відчуваючи внутрішнє задоволення. Його план набував обрисів, і, незважаючи на те, що він зазвичай тримав усі емоції під контролем, Ліна викликала в ньому щось незвичне. Він усвідомлював, що його пристрасть до неї виходить за межі звичайного інтересу, але вже не міг цього зупинити. Вона мала стати його музою, його натхненням, його особистою ілюзією свободи — в межах його маєтку, його реальності.