Розділ 5. Ліна

Ліна сиділа за столом у кафе з подругою, розмішуючи ложечкою холодну каву, яку навіть не мала наміру пити. Від зустрічі з Ентоні минуло кілька днів, але вона все ще не могла викинути його з голови. Його образ проникав у кожну її думку, і саме це найбільше хвилювало її.

– Знаєш, я завжди вважала, що мистецтво – це свобода. Але він… він ніби має зовсім інше бачення, – Ліна знизала плечима, не відводячи погляду від поверхні чашки.

Подруга, Софія, з усмішкою глянула на неї, здогадуючись про її стан.

– Так, можливо, але відчуваю, що тебе зачепило не тільки мистецтво. Він точно тебе зацікавив, правда?

Ліна кивнула, ніби боячись зізнатися, наскільки цей чоловік дійсно вплинув на неї. Його образ був настільки насиченим і загадковим, що важко було не відчути захоплення від його енергії. Але її більше хвилювала його пропозиція, яка могла змінити все, над чим вона працювала роками.

– Софіє, він запросив мене працювати в його маєтку. І, що найдивніше, він вже говорив з моїм агентом, запропонував мені персональну виставку. Уявляєш? Це як мрія, але одночасно і… – вона зітхнула, намагаючись підібрати слова.

Софія хитро підняла брову.

– Одночасно і страшно, правда? Але якщо це твій шанс? Може, ти надто переживаєш, бо боїшся змін? Зміни – це добре, Ліно. А цей Ентоні… ну, здається, він змусить тебе розкрити ще щось у собі.

Ліна кивнула, відчуваючи, як у глибині душі її тягне до того, щоб піти на цей ризик. Але вона була водночас і захоплена, і занепокоєна. Коли вони попрощалися, Софія лише поплескала її по плечу, сказавши:

– Дозволь собі це. Може, це буде твоєю великою пригодою.

Вдома Ліна, роздягнувшись і вдягнувши зручний халат, спробувала зануритись у роботу над новим ескізом, але думки постійно повертались до Ентоні. Вона ледве змогла доторкнутись до полотна, настільки занурившись у спогади про його обличчя і той пильний погляд, який, здавалось, проникав їй у саму душу.

Раптом телефон висвітив нове повідомлення.

Ентоні: "Я з нетерпінням чекаю, коли ви зможете проявити справжнє натхнення у місці, де мистецтво оживає. Будьте готові побачити більше, ніж коли-небудь очікували."

Ці слова, звичайні й водночас повні обіцянок, змусили її серце битися частіше. Вони були як виклик, що підштовхував її до того, чого вона боялася. Ліна відклала телефон, але її пальці знову і знову поверталися до нього, ніби те повідомлення манило її своєю магією. Вона намагалася ігнорувати його вплив, але вже розуміла, що не зможе цього зробити.

– Можливо, це дійсно шанс, – прошепотіла вона сама собі, усвідомлюючи, що Ентоні вже знає, як впливати на її рішення.

Вона зібрала свої речі, упакувала ескізи, фарби та необхідні матеріали. Її охоплювало передчуття змін, і навіть страх не міг стримати її від цього кроку.