Розділ 3. Ентоні

Ентоні повільно йде довгим коридором свого маєтку. Стіни вкриті картинами, що передають біль і пристрасть, емоції, які він так ретельно приховує. Зупинившись біля портрета, він уважно вдивляється в обличчя жінки, яка давно залишила його світ, але не зникла з його пам'яті. Її очі — сумні, навіть трохи відчужені — нагадують йому про ті моменти, коли він усе ще вірив, що контролює ситуацію, поки вона не вирішила його залишити.

Він переводить погляд, відчуваючи, як минуле знову стискає серце, але швидко бере себе в руки, повертаючись до реальності. Тепер його думки повністю зайняті іншою жінкою — Ліною. Її образ постає перед ним, і він згадує їхню зустріч. Її погляд, невимушений стиль, тонка фігура — усе це викликало в ньому нове відчуття. Вона не просто ще одна муза. Ліна — це виклик. Ентоні відкриває двері свого кабінету, в якому кожна річ має своє місце. Він опускається в крісло біля дубового столу, на якому лежать розпечатки з портфоліо Ліни, зображення її картин, які він планує додати до своєї колекції. Але тепер його мета змінилася: йому потрібна не лише її творчість. Він хоче її саму.

– Де ти зараз, Ліна? – він промовляє пошепки, переглядаючи її роботи. – Чи відчуваєш ти той самий зв'язок, що і я?

Його погляд зупиняється на фотографії її роботи, де кольори танцюють, немов розкриваючи щось потаємне. Це викликає у нього відчуття, яке давно не відвідувало його. Знову виникає та сама потреба контролю, яка колись зруйнувала його минулі стосунки, призвівши до трагедії. Він втратив ту жінку, бо не зміг відпустити її, і зараз це знання змушує його замислитися над своїм новим потягом.

 – Ні, цього разу все буде інакше, – шепоче він, переконуючи сам себе. – Ліна інша. Вона витримає мій світ.

Спогади знову накочуються хвилею. Він згадує, як минула кохана поступово розчинялася в його вимогах, поки, зрештою, її дух не зламався. Цей епізод став для нього уроком, але водночас посилив його бажання тримати все під контролем, щоб уникнути подібної втрати. Ентоні не міг припустити, що його любов здатна знищити когось, хто для нього дорогий. І тепер, з Ліною, він не міг дозволити собі навіть найменшої слабкості.

Він підводиться і виходить на веранду, звідки видно його сад — місце, де він часто міркує, плануючи свої дії. Він дістає телефон і швидко знаходить номер її агента. Натискає на контакт, і голос на тому кінці дроту відповідає після кількох гудків.

– Добрий день, містере Ентоні. Чим можу допомогти?

– Хочу організувати персональну виставку для міс Ліни Торн. У мене є план, який варто обговорити. Вона повинна мати усе необхідне для творчості, і я готовий запропонувати їй окреме приміщення для роботи, де вона зможе зосередитися повністю на своїй творчості.

– Чудово! Думаю, це ідеально для неї, – відповідає агент, не підозрюючи, що його слова стали кроком до пастки, яку Ентоні вже почав вибудовувати.

Закінчивши розмову, Ентоні відчуває, як його плани на майбутнє з Ліною стають чіткішими. Він хоче більше, ніж просто її мистецтво. Його цікавить її присутність, її особистість, її душа. Він хоче володіти нею цілком.

Повертаючись до кабінету, він знову зупиняється біля портрета своєї покійної коханої.

– Ти була слабкою, – шепоче він, звертаючись до зображення, – але Ліна — інша. Вона створена, щоб бути поруч зі мною.

Цей момент надає йому впевненості. Він готовий зробити все, щоб мати її поруч. І коли настане час, вона буде не просто митцем у його галереї. Вона стане частиною його світу, його колекції, його особистої свободи.