Пролог

Вперше я побачив її на виставці — дівчину, яка у своїх картинах показувала щось, що майже ніхто не бачив. Вона стояла там, в оточенні своїх робіт, здавалось, ніби сама не усвідомлювала, яку силу передавала через ці мазки. І ця сила мене заворожила. Ні, навіть більше… вона пробудила одержимість, яку я довго ховав у собі. Її картини мене притягували, але вона сама — наче запалена свічка, до якої тягнеться метелик, розуміючи, що спалить крила.

З того моменту я знав, що хочу не лише її роботи. Я хотів її всю. Її пристрасть, її страхи, її таємниці. Вона не знала, що з першого погляду стала частиною моєї колекції — не просто ще одна картина чи об'єкт, а справжня жива душа, яка випромінює щось дике і неприборкане.

— "Ти розумієш, що ти робиш зі мною?" — запитав я вголос, знаючи, що вона ніколи не почує цих слів. Її зухвалість, її бунтарство, яке читалося навіть у її картинах, розпалювали в мені жагу володіти. Ліна мала бути моєю, цілковито і назавжди. І я знав, що одного лише бажання недостатньо. Я повинен був контролювати її, володіти її мистецтвом, її думками, її рухами.

Моя одержимість не давала спокою, а кожна зустріч, кожен її погляд і рух лише підсилювали бажання. Я бачив, як вона вагається, шукає вихід. Але, чим більше вона намагалася втекти, тим міцніше затягувалася нитка, що пов'язувала нас. Вона ще не знала, що я не дозволю їй піти. Вона була більше, ніж художниця в моїй колекції. Вона стала моєю музою, моїм божевіллям, і я не зупинюся, поки не володітиму нею повністю.

Я дивився, як вона бореться з собою, як кожен її мазок стає відображенням нашого спільного шляху — гри, де вона поки не знає всіх правил. Але я знаю: ми будемо разом, якою б високою не була ціна.