Глава 10. Грім і блискавки

— Фелікс Борисович в офісі? — спитала в симпатичного юнака-охоронця при вході в головний офіс «Fenix Corporation».

— Ким йому вас представити? — питанням на питання відповів той. Я зітхнула і беземоційно мовила:

— Дружиною...

— Прошу, проходьте, — підхопився той, явно злякавшись, що не впізнав володарку всього цього багатства. Не знав бідолаха, що ніяка я не володарка і нічого не вирішую. Не просто на фірмі. Навіть у власному житті.

— Дякую, — прошепотіла і гордо направилася до приймальні питати, в якій стороні мені тут шукати Громова-старшого.

Після того, як мене прогнали з «Lion Prodaction», я почувалася вкрай розбитою. Здавалася, що мою душу спакували в картонну коробку, на кшталт тієї, що зараз лежала на задньому сидінні «Форда» і містила всі мої особисті речі за три роки праці.

Не те, що не було настрою усміхатися всім, хто поспішали зі мною привітатися, навіть сил стримувати сльози гіркоти й образи не було, але я звідусіль трималася. Моєю єдиною надією був Фелікс. Мене не стали проводити до нього, а лиш зателефонували й сповістили бізнесмена, а він попросив мені передати, щоб чекала на нього. Однак, вже через кілька хвилин холом пролунав його гучний голос:

— Віталіно!

Не гаючи й секунди, поспішила до чоловіка, а він, все ще граючи свою роль, обійняв мене на очах у працівників і запросив у свій кабінет.

— Ти блідна... Плакала? Щось з Максом? — привівши до м'якого шкіряного дивану, всадовив мене, сів навпроти і пильно поглянув у моє обличчя.

— Ні, хвала небесам, він в порядку. Я розмовляла зранку з мамою по скайпу. Готується до операції, яка має відбутися вже завтра. Річ в іншому...

— В чому ж тоді? Я вже хвилююся, — нахмурився бізнесмен.

— Мене звільнили... Прогнали... Після трьох років наполегливої праці... Досі не можу повірити, що це сталося зі мною, — прошепотіла я, блиснувши засмученим поглядом вологих очей на чоловіка. Він важко зітхнув, якось навіть полегшено зітхнув, і видав:

— Налякала мене! Я думав сталося щось справді погане!

— Ні миті не сумнівалася, що ти зрадієш! — ображено гаркнула я і, склавши руки перед собою, піднеслася з дивану. Фелікс наслідував мій приклад.

— Так, я зрадів, Віто! Коли побачив тебе, думав, що, як мінімум, хтось помер, а це всього лише звільнення... Так, не приємно. Співчуваю. Але ти з легкістю знайдеш нову роботу, ні крихти не сумніваюся, — парирував він і повернувся до свого робочого столу, на якому стояли безліч різнокольорових тек з документами.Що ж, якщо поглянути на ситуацію з такого ракурсу, то, звісно, Фелікс має рацію. Добре, пробачаю!

Різко повернувшись до нього з уже примирливим настроєм, я обійшла стіл по колу й опинилася навколо чоловіка, впевнено заявивши:

— Ось тому я й тут!

— Не зрозумів, — піднявши погляд від звітів, чоловік закинув ногу на ногу й втупився очима в мене. Я ж поспішно дістала з сумочки флешку і ткнула її в руку мільйонера.

— Тут моє резюме! Роздрукувати не було коли... Та й ти сам знаєш, що в мене воно ідеальне. Навчалася в Лондоні, здобула досвід в Києві у пристойній фірмі, досягла підвищення. А звільнили мене лише тому, що часто пропускала роботу, але ж це через тебе. Коротше, в будь-якій іншій компанії мене не терпітимуть, якщо навіть Аліна Дмитрівна, з якою ми через стільки пройшли разом, прогнала. Тому я буду працювати в тебе. На будь-якій посаді.

Я замовкла і Фелікс теж мовчав. Ця тиша між нами була дивною, вона не напружувала, попри те, що я дещо з хвилюванням очікувала його вердикту, хоч у принципі майже не сумнівалася в позитивному рішенні. Він про щось думав. Хоч дивився на мене, його погляд був холодним і відстороненим, немов би власник карих очей знаходився деінде, хтозна в яких хмарах...

— Віто, ти не можеш в мене працювати, — врешті розбавив мовчанку своєю категоричною відповіддю.

— Що? Чому? — вразилася я, бо ніяк не очікувала подібного.

— По-перше, в мене немає жодної вакансії. Куди тебе прийняти? Я ж не можу звільнити когось, щоб взяли мою дружину. Це буде не правильно...

— Невже штат не розрахований на людей, у яких є блат? — з іронією спитала я, спершись до столу чоловіка, майже сівши на блискучу стільницю.

— В мене тут немає такого слова, як блат, Віто. Тут свої закони, я не терплю кумівства... Ярик — мій єдиний родич, що працює на фірмі, але лише тому, що він співвласник і досить тямущий бізнесмен, — парирував він, склавши руки перед собою.

— Я теж тямуща, я вчилася з ним, можеш спитати. Рекомендації з попереднього місця роботи можу принести, — тараторила.

— Щоб твоя Романова Аліна одразу ж повідомила журналістам сенсацію? Громова Віталіна просила рекомендації, щоб влаштуватися на фірму до свого чоловіка. Я вже бачу заголовки! — Фелікс скептично хмикнув і клацнув пальцями по моєму носі, ледь усміхнувся. — Та й відпочити тобі трохи не завадить. Ти занадто напружена останнім часом, що, в принципі, не дивно...

— Я не хочу відпочивати! Мені слід працювати! Що я робити буду? Тепер, коли я більше не маю куди йти зранку, Олександра Пилипівна мене живу не відпустить! Всі ці заходи... Ми не так домовлялися... Я ж мала з тобою іноді відвідувати вечірки і ділові зустрічі, а не ходити з твоєю мамою всюди, куди лише можна! Ти обіцяв, що моя кар'єра не постраждає, в результаті я залишилася без роботи. Мені потрібно десь працювати, я прийшла до тебе і що ти мені кажеш?