Глава 9. Суворі будні

— Оскільки Мілана з власного бажання залишила нашу фірму, на посаду мого заступника, що звільнилася, я призначаю Віталіну Громову, — з певним наголосом на моєму прізвищі мовила директорка. Полегшення, що я відчула в ту мить, дивним чином змішалися з почуттям тривоги й образи на реакцію колег щодо мого заміжжя і призначення. Я не була дурепою, аби повірити їхнім лукавим усмішкам, абсолютно нещирим та награним. Від того моє свято не було святом... Ніхто не згадав зараз скільки я працювала і як багато доклала зусиль, щоб досягти цього! Не справедливо вважати, що я чогось не заслужила! Все через Макса! Якби послухав мене і не йшов у гонщики, не потрапив би в аварію, мені не знадобилися б кошти, то ж доля ніколи не зіштовхнула б мене з Феліксом, я б не втратила повагу і дружбу колег, раділа б підвищенню і мала б безтурботне життя! Це він в усьому винен!!! Хай лише одужає, не знаю, що йому за те зроблю! Покусаю, поб'ю, пощипаю, залоскочу врешті-решт!

— Ти хоч і Громова тепер, але на цій фірмі кожен отримує те, що заслуговує. Ти багато працювала і тому довела, що гідна цієї посади, але тепер слід не розслаблятися, а працювати набагато більше. Зрозуміла? — вирвала з полону думок директорка своєю лекцією. Та знаю я, що не можна розслаблятися! Мені про це постійно кажуть останнім часом...

Аліна стримала свою обіцянку загрузити мене справами, то ж не дивно, що повернулася я додому настільки без сил, що заснула, навіть не повечерявши й не дочекавшись Фелікса. А він приїхав під вечір. Легко торкнувся мого плеча, вириваючи з полону сновидінь, і прошепотів:

— Шкода тебе будити, але я змушений повідомити. Нас запросили в ресторан досить раптово, буквально пару хвилин тому. Це мій друг, ми не бачилися вже багато років. Він проїздом у Києві, тому не зміг наперед сповістити. Збирайся, будь ласка...

І я, немов сонна муха, з заплющеними очима почовгала в ванну приводити себе в порядок, щоб наступних три години вдавати, що мені неймовірно цікаво слухати розмову чоловіка і його товариша про їх спільні дні.

— Ти була дуже інертна на вечері, я боявся, що ти почнеш дрімати, — в машині повідомив Фелікс, знову невдоволено хмурившись. — Наступного разу будь активнішою, будь ласка.

Дарма, що вживав «будь ласка», бо однаково звучало, мов наказ.

Цієї ночі я більш не воювала за ковдру і де лягати мені було не принципово. Я буквально валилася з ніг, то ж заснула б навіть на он тому м'якенькому ворсистому килимкові.Зранку, коли я прокинулася, Фелікс уже збирався. Дивно, але будильника я не чула.

— Я сьогодні пришлю тобі список всіх планових заходів, що ми будемо змушені навідати в цьому місяці, але будуть, звісно, і незаплановані. Нам слід часто з'являтися на публіці разом, — помітивши, що я прокинулася, замість «доброго ранку» мовив чоловік. Кивнула головою, погоджуючись з тим, що план заходів — це добре. Зможу підготуватися хоча б, в тому числі морально. Та й поєднувати роботу і світське життя без плану неможливо! Одягнувши костюм насиченого синього кольору, що неймовірно йому личив, чоловік коротко зі мною попрощався і покинув кімнату. Ще мить полежавши на ліжку й насолодившись тим, що воно цілком і повністю належить мені, була змушена також вставати. На диво, сьогодні снідати спустилася навіть Олександра Пилипівна власною персоною. Приязно мені всміхнувшись, вона присіла на стілець навпроти мене за великим столом і, демонструючи власні ідеальні манери, стала орудувати ножем та виделкою, кидаючи на мене відверто зацікавлені погляди.

— Сьогодні відбудеться прем'єра в балетному театрі за участю всесвітньо відомої балерини. Це світська подія, яку ми з тобою не можемо пропустити. Я вже придбала нам квитки. Фелікс і Ярик, на жаль, не зможуть піти, — не відриваючи погляд від тарілки, повідомила свекрушенька. Вона, певно, про те, що можна повідомляти про плани заздалегідь, навіть не чула!

— О котрій годині? — напружилася я. В мене ж робота!

— О п'ятій вечора, але май на увазі, що твій вигляд має бути бездоганним. Пропоную з такої нагоди навідати кілька чудових модних салонів і підібрати нам вечірні сукні, — оживилася жінка і навіть стала здаватися приємною.

— Я б з радістю, але зранку я повинна приїхати на роботу. Я отримала підвищення, сьогодні в нас ділова зустріч. Не ображу вас, якщо під'їду додому десь о третій? Мені вистачить часу зібратися і сукня в мене є, я ще не вдягала її, берегла для такого випадку, — прощебетала я.

На вродливе обличчя Саньки (ну, добре, не буду так фамільярно про свекруху) лягла тінь невдоволення, вона стиснула вуста в тонку лінію і важко зітхнула:

— Я казала: твоя робота заважатиме тобі справлятися з твоїми прямими обов'язками. Якщо ти хочеш бути Громовою, маєш знати, що все, що ми маємо, здобули лише тому, що кожен член сім'ї жертвував чимось в ім'я спільної справи! Або ти будеш такою ж, як ми, або тобі немає місця серед нас, — змірявши мене зневажливим поглядом, Пилипівна витерла кутики вуст серветкою, граційно піднялася на ноги і гордо покинула залу, поцокавши підборами по паркетній підлозі.

І що це таке було? Купив мене Фелікс, а користуватимуться всією сім'єю? В мої обов'язки не входило розважати матір Громова! Боги, як же по-дурному прозвучала ця фраза!

Тим не менше, Аліна Дмитрівна і партнери не чекатимуть, то ж взявши сумочку, я застрибнула в «Форд» і подякувала небесам за авто і власного водія, що мені виділив чоловік. З ними було явно зручніше і легше. Взагалі, в далекій юності я вміла сама водити машину, але з дня, коли Макс повідомив, що став мотогонщиком, у мені народився страх, який я так і не змогла побороти. Моє авто ми продали майже одразу: я просто знала, що більше ніколи не сяду за кермо.