Глава 3. Безвихідь

Фелікс Громов

Тиждень до подій глави 2

Ніщо в цьому світі не буває випадковим. Саме з такою думкою відомий бізнесмен Фелікс Громов повертався з чергової ради директорів. Досі він міг би назвати себе успішним, самостійним і врівноваженим чоловіком, але нерви після кожної такої зустрічі підводили. Він більше не відчував у собі звичної впевненості, бо вісімдесят відсотків енергії йшло на те, щоб дратуватися. І як йому це подобалося, коли купка сивобородих животатих дармоїдів вчать його, як жити, коли це лише завдяки його старанням за останніх три роки фірма солідно примножила свій дохід.

Фелікс став помічати, що ідеальний секрет його успіху — вислухати самопроголошених радників і зробити точно навпаки.

Але не всім подобалася свавільність молодого власника холдингу. Більшість все ще старалися впхнути в його розум схеми, які були популярними ще при житті Бориса Громова, але його спадкоємець не виправдав ризик і абсолютно змінив імідж компанії.

Молодий ідеаліст з вовчою хваткою і складним характером.

Він увірвався у світ бізнесу стрімко та впевнено. Якщо ставив собі мету, досягав її. Свого не відпускав, був щедрим з друзями і безпощадним з конкурентами. І ніколи не пробачав ворогів. Втім, його репутація була незаплямованою і жодних проблем з законодавством він не мав.

Казали, що саме таким був його дід — засновник «Fenix Corporation». Коли він лише розпочинав, в його офісі, головному і в той час ще єдиному, недоброзичливці влаштували пожежу. Але Громов не опустив руки, побудував все заново і назвав свою компанію на честь міфічної птахи фенікса, що відроджується з попелу. Потім він передав справу життя своєму сину, а Борис Громов посвятив у сімейний бізнес своїх двох спадкоємців, але «капітаном корабля» безсумнівно став старший. Подейкували, що ще при житті батька Фелікс тягнув важки правління на себе, а після його трагічної гибелі при загадкових обставинах цілковито і повністю прийняв фірму. І перетворився «Fenix Corporation» у величезний успішний прибутковий холдинг з кількома дочірніми компаніями.

А ті бовдури директори, забувши, в кого на руках п'ятдесят відсотків акцій, намагалися щось втовкмачити в його голову. Дратують! Просто безмірно дратують!

Фелікс в принципі не звик, аби йому перечили. Після смерті батька він залишився головним спадкоємцем всього багатомільйонного багатства, хоч він і сам гарно його примножив. Матір, колишню модель, а нині світську левицю Олександру Пилипівну, влаштовувало все, як є. Вона ніколи не намагалася впливати на синів, бо й сама рідко бувала вдома. Відпочивати на островах або їздити на шопінг у Мілан або Париж їй подобалося більше.

Громов-молодший на ім'я Ярослав, щиро захоплювався братом і в усьому його підтримував, тому не дарма займався цілою перспективною віткою в іноземному направленні. І лише він, Ярик, міг користуватися довірою Фелікса.

До брата гендиректор і мчав зараз дорогами Києва, раз у раз пригадуючи ту навіжену, що стрибнула під колеса його «Феррарі» два тижні тому. Зазвичай він ніколи не запам'ятовував облич не потрібних йому людей, а що стосувалося представниць прекрасної половини людства, то він практикував лише короткі стосунки, які ні до чого не зобов'язують, то ж на ранок майже ніколи не знав імені прекрасної незнайомки. Що дивно, імена, зовнішності і досьє партнерів він ніколи не забував і не плутав, а тут міг поскаржитися на частковий склероз. Однак, личко тієї самогубці (а як її по-іншому назвеш?) міцно закарбувалося в його пам'ять, що було не властиво чоловіку. І особливо дивував той факт, що вона здавалася йому знайомою. Він міг би подумати, що їх пов'язувала бурхлива нічка в тій квартирі, яку вони з братом навмисно придбали для таких випадків (бо ж не додому приводити жертву для розваги), але краля однозначно не впізнала його, отже, цей варіант не підходив. Він абсолютно виключав можливість, що одна з дівчат могла б його забути.

Ярик чекав на нього в головному офісі. Виїхавши на останній поверх ліфтом, Фелікс пройшов до свого кабінету і зачинив за собою скляні двері. Його кімната була істинно велетенською і світлою, чому сприяли панорамні вікна, крізь які м'яко долинало сонячне проміння. Великий робочий стіл літерою «Т» з комп'ютером стояв в центрі ближче до стіни, за ним — надзручне шкіряне крісло бордового кольору. Декілька шаф, у яких зберігалися теки й ховався сейф, займали всю стіну за столом. В протилежному кінці кабінету розмістився міні-бар з колекцією елітних спиртних напоїв, м'який кутовий диван і плазма.

Саме там, на дивані, з келихом віскі в руках, закинувши ногу на ногу, чекав на брата Ярик. Пройшовши в центр кабінету, чоловік прихилився спиною до стола, склав руки перед собою і твердо промовив:

— Розповідай.

— Феліксе, він погодився зустрітися, — зітхнувши, мовив юнак.

Не зважаючи на те, що між ними було лише чотири роки різниці, старший Громов виглядав значно солідніше і доросліше. Та й характер мав сталевий, на відміну від більш м'якого, розважливого та спокійного брата.

— Добре. І? — викарбував чоловік.

— Зараз він в Америці, але приїздить у Київ дванадцятого на тиждень, — продовжив Ярослав. — Але є одна проблемка.

— Яка проблемка? — здивувався бізнесмен, нахмуривши свої густі брови.

— Філасов працює лише з одруженими. Те, що в тебе немає постійної жінки, дівчини, супутниці, яку б ти представив вищому світу, як твою половинку, може зруйнувати наші плани.