Розділ 3

​Перехід не мав нічого спільного з тим плавним, заколисливим зануренням, про яке солодко розповідали урядові рекламні ролики. Жодного білого туману чи приємної невагомості.

​Свідомість Астри ніби підхопив невидимий ураган, безжально вирвавши з тіла. На якусь частку секунди вона відчула абсолютну, моторошну порожнечу, а потім її силоміць жбурнуло в інший вимір. Простір навколо розірвався сліпучим спалахом, що випалив повітря з легень, і вона з розмаху впала на коліна, інстинктивно виставляючи руки вперед.

​Долоні обпекло грубим, крижаним холодом.

​Астра рвучко, судомно втягнула повітря, і її груди обпекло від незвичної свіжості. Це був не той стерильний, багаторазово перероблений фільтрами кисень її квартири. Легені наповнилися густим, вологим запахом надвечірньої грози, мокрого каменю та ледь вловимим, гіркуватим ароматом іржі. Вітер — справжній, пронизливий і вільний — ударив в обличчя, розкидаючи нерівні пасма волосся, пробираючись під комір куртки.

​Вона повільно розплющила очі.

​Під її тремтячими долонями лежав темний, поритий глибокими тріщинами асфальт. У його нерівностях зібралися калюжі, в яких відбивалося небо. Але це було зовсім не те небо, якого вона очікувала. Замість бездоганної блакиті чи звичного сірого смогу Верхніх ярусів, над нею розкинулася безмежна, пульсуюча безодня. Вона переливалася глибокими багряними, фіолетовими та темно-синіми відтінками, нагадуючи велетенське полярне сяйво або розбурханий океан, що завис догори дриґом.

​Астра обережно підвелася на ноги, її м'язи нили від удару. Вона оглянула себе, не вірячи власним очам. На ній був той самий щільний чорний термокостюм і важка, трохи завелика куртка, в якій вона лягала в капсулу. Навіть масивний батьків годинник звично і важко обтяжував ліве зап'ястя, холодячи шкіру. Система скопіювала її світ до найдрібніших деталей, аж до потертостей на рукавах і блідості власних рук.

​Вона невпевнено провела пальцями однієї руки по шкірі іншої. Відчула легку шорсткість, тепло власного тіла, прискорений пульс, що бився під тонкою шкірою. Це не могло бути просто симуляцією. Це було занадто реально. Занадто бездоганно.

​Щоб перевірити свою найстрашнішу здогадку, Астра з силою вщипнула себе за передпліччя.

​— Ай! — вона різко відсмикнула руку, тихо шикнувши крізь зціплені зуби.

​На місці щипка миттєво розлилася червона пляма, а нервову систему прошив гострий, чистий сигнал болю. Серце в грудях забилося ще швидше. Чутки, які вона читала в тіньовій мережі, виявилися правдою. У цьому преміальному обладнанні не існувало жодних запобіжників чи бар'єрів безпеки, які б притупляли почуття. Жодних обмежень для новачків.

​Усе, що з нею станеться тут, вона відчує сповна. Кожен удар, кожен поріз. І якщо в цьому химерному світі вона зазнає серйозної травми, її справжнє тіло, зачинене в чорному моноліті на вісімдесятому поверсі, може просто не витримати больового шоку.

​Астра змусила себе відірвати погляд від рук і озирнутися. Місце, куди її закинуло, викликало одночасно захоплення і первісний жах.

​Це були руїни колосального мегаполіса, але руйнування не мали природного характеру. Архітектура тут ігнорувала закони фізики. Величезні скляні хмарочоси височіли навколо, але деякі з них були розколоті навпіл, і їхні верхні частини просто безмовно висіли у повітрі, розірвані невидимою силою. Довкола панувала мертва, дзвінка тиша, яку порушував лише гул вітру між покинутими будівлями.

​У повітрі час від часу пробігали ледь помітні візуальні викривлення, ніби міражі над розпеченим піском. Простір тут був хворим, нестабільним. Це було звалище забутих спогадів системи, територія аномалій, куди не мав ступати жоден звичайний користувач.

​Звичка виживати, вигострена роками на Нижніх ярусах, взяла гору над панікою. Астра глибоко вдихнула і підняла праву руку, зробивши в повітрі стандартний жест — два пальці різко вниз — щоб викликати своє системне меню.

​Повітря перед нею пішло брижами. Але замість звичної світло-блакитної панелі урядового стандарту, з кнопками профілю, балансу та налаштувань, перед нею повільно розгорнувся чорний, мінімалістичний інтерфейс із гострим червоним контуром.

​Він був порожнім. Лише кілька рядків:

​Особа: АСТРА.

Статус: Незареєстрована присутність.

Рівень доступу: Тінь.

​Вона гачкоподібно ковзнула поглядом по панелі, шукаючи найголовніше — іконку виходу. Знайшовши її в самому кутку, вона швидко торкнулася сенсора.

​Панель невдоволено блимнула кривавим кольором.

​«Увага. Добровільне відключення неможливе. Простір ізольовано зовнішнім протоколом».

​По спині Астри пробіг крижаний холод, скувавши рухи. Її замкнули. Її тіло залишилося там, у холодній квартирі, залежне від систем життєзабезпечення капсули, а її свідомість стала заручником цього сюрреалістичного, зламаного світу. Вона опинилася в ідеальній пастці.

​Раптом на порожній чорній панелі інтерфейсу почав з'являтися новий текст. Літери виникали повільно, пульсуючи, ніби хтось диктував їх з іншого кінця цієї безмежної безодні:

​«Знайди Ядро. Координати встановлено».

​У ту ж мить на периферії її зору, десь за кілька кілометрів серед нагромадження завислих у небі бетонних уламків, спалахнув і згас тонкий багряний маячок. Вказівник маршруту.

​Астра ще раз окинула поглядом мертве місто. У неї не було нічого, крім власної впертості. Залишатися на відкритій площі було небезпечно, інтуїція кричала, що в цих тінях вона не сама. Дівчина щільніше застебнула комір куртки, заховавши змерзлі руки в кишені, і зробила свій перший крок назустріч багряному маячку.

​Вона ще не знала, що з цієї самої секунди почався відлік. І що той, кому належав цей світ, вже помітив її присутність.