Розділ 2

Вона не наважувалася підійти ближче ще хвилин десять. Контейнер стояв посеред її тісної кімнати, наче якийсь інопланетний артефакт, що випадково впав із Верхніх ярусів.

​Астра обережно простягнула руку. Полімер був холодним, ідеально гладким, без жодного шва чи стику. Стандартні урядові капсули, які вона бачила на рекламних голограмах, збиралися з дешевого білого пластику, мали гучні вентилятори охолодження і грубі зовнішні порти. Вони нагадували медичні саркофаги для бідноти, створені лише для того, щоб підтримувати мінімальну життєдіяльність тіла, поки мозок працює на серверах.

​Те, що стояло перед нею, було витвором інженерного мистецтва.

​Астра схопила зі столу свій старий планшет і моток діагностичних кабелів. Її пальці, звиклі розбиратися в мікросхемах, швидко обмацали корпус і знайшли прихований сервісний роз'єм під нижньою панеллю. Вона підключилася. Екран планшета блимнув, намагаючись зчитати дані.

​«Помилка. Невідома архітектура. Доступ заборонено».

​Вона насупилася. Жодного серійного номера. Жодного маркування заводу-виробника. Астра відкрила тіньову мережу, пускаючи запит через кілька анонімних вузлів. Вона шукала будь-яку інформацію про чорні монолітні капсули.

​Результати були мізерними. Офіційні бази даних Міністерства мовчали. Лише на кількох закритих форумах для QA-тестувальників і дата-майнерів вона натрапила на уривки чуток. Там обговорювали міфічне обладнання класу «Нуль», створене виключно для розробників «Ілюзії Плоті» та вищих чинів корпорацій.

​Такі капсули мали преміальну систему рідинного охолодження, нейроматриці без затримок і, найголовніше, повну відсутність запобіжників. У дешевих білих капсулах стояли лімітери, які блокували больові відчуття на рівні 30%, щоб людина не померла від шоку в симуляції. Чорний моноліт таких обмежень не мав. Він передавав сигнал 1:1. Вартість подібного обладнання вимірювалася мільйонами кредитів. І їх точно не розвозили звичайні кур'єрські дрони.

​Хтось зробив жахливу помилку. Або, що лякало ще більше, — хтось навмисно надіслав це саме їй.

​Наступні двадцять чотири години Астра провела в параноїдальному очікуванні. Вона чекала, що металеві двері виб'ють охоронні боти корпорації і заберуть обладнання. Вона міряла крихітну кімнату кроками, здригаючись від кожного звуку з коридору.

​Неонове світло за вікном змінилося з пурпурового на холодний ранковий синій, а потім знову на вечірній червоний. Тиша в кімнаті тиснула на скроні. Вона заварила собі останню порцію синтетичної кави, намагаючись зігріти змерзлі руки об гаряче горнятко, і подивилася на екран батькового годинника.

​«Баланс: 11 кредитів. До примусового виселення: 2 дні».

​Місто внизу глухо гуділо. Нижні яруси вже чекали на неї. Там не було майбутнього, лише повільна смерть від отруєного повітря на заводах із переробки. А тут, перед нею, стояла брама в інший світ. Небезпечна, незрозуміла, але реальна.

​Астра відставила порожню чашку. Страх поступово відступав, залишаючи місце холодному, розрахунковому спокою. Якщо хтось дав їй доступ до преміум-обладнання, вона використає його. Знайде лазівку в коді, заробить достатньо кредитів і витягне себе з цієї прірви до того, як справжній власник капсули зрозуміє помилку.

​Вона підійшла до чорного моноліту і натиснула на прихований сенсор активації.

​Верхня панель безшумно від'їхала вбік. Усередині не було дешевого пластику — лише анатомічний рельєф і прохолодний медичний гель, що ледь світився у напівтемряві. Десь у глибині системи прокинулися кулери, видаючи тихе, потужне гудіння, схоже на дихання живого звіра.

​Шляху назад не було.

​Астра лягла всередину, відчуваючи, як гель миттєво підлаштовується під вигини її хребта. Вона заплющила очі й дозволила контактній матриці знайти порт в основі черепа. Знайоме поколювання переросло у легкий розряд.

​Замість звичного логотипа Міністерства та стандартного привітання для новачків, перед її внутрішнім зором спалахнув невідомий рядок багряного коду.

​«Ініціалізація тіньового протоколу. Обхід публічних серверів... Ласкаво просимо в Ілюзію, яка не пробачає помилок. Підготовка до занурення в Сектор Аномалій...»

​Свідомість зірвалася у прірву...