3. Ілюзія пекла Сектор, якого не існує

У підземному штабі російської армії ранок почався з того, що на величезному тактичному екрані зникло трохи більше мільярда рублів.

У найкращих традиціях зникали вони хутко і майже непомітно.

Спочатку червона хвиля ударних дронів, наземних платформ, розвідувальних «пташок», мінних крабів та іншої вітчизняної гордості впевнено повзла до сірої зони. Потім край хвилі торкнувся невидимої лінії на карті.

І зник.

Без вибухів.

Без спалахів.

Без героїчних останніх пакетів телеметрії.

Без навіть пристойного матюкливого повідомлення в ефір.

Просто був мільярд. І не стало мільярда. Для деяких кабінетів — звична арифметика, але там гроші зазвичай зникали тихіше: через кишені, тендери й акти виконаних робіт. Тут же вони нахабно зникли прямо на очах у командування і без жодної поваги до звітності.

Генерал-майор Бураков дивився на екран так, ніби сподівався силою погляду повернути хоча б решту.

— Повторіть, — сказав він тихо.

Оператор ковтнув слину.

— Товаришу генерал-майор, передовий ешелон зник із радарів.

— Не зник, — Бураков підняв палець. — Зникнути може гаманець. Зникнути може совість в інтенданта. Зникнути може моя дружина на дачі з тренером з йоги. Але сімсот ударних одиниць не можуть зникнути.

— Так точно, не можуть.

— Де вони?

Оператор подивився на екран.

Екран був зрадницьки порожній.

— Зникли, товаришу генерал-майор.

У штабі запанувала така тиша, що стало чути, як у кутку капає конденсат на секретний подовжувач, який за документами проходив як стаціонарний модуль розподілу стратегічного живлення.

Бураков повільно повернувся до начальника зв’язку.

— Ефір?

— Чистий.

— Супутники?

— Жодних спалахів.

— Теплові сліди?

— Були. Потім стали… не були.

— Що означає «стали не були»?

Начальник зв’язку зблід.

— Формулювання уточнюється.

Бураков заплющив очі.

У його кар’єрі були різні неприємності: невдалі наступи, вдалі доповіді про невдалі наступи, загублені склади, знайдені склади, які краще було б не знаходити, і один полковник, який випадково купив на бюджет зв’язку три тисячі православних фітнес-браслетів.

Браслети, до речі, показували пульс духовності, кількість кроків до перемоги і дуже приблизний рівень смирення. Усі три показники в армії швидко засекретили, бо перший тривожно стрибав, другий не сходився з картою, а третій стабільно ображав начальство.

Але щоб залізо просто зникало на рівному місці — це було вже не за статутом.

На екрані кліпнув новий рядок:

ПАКЕТ РЕЗЕРВУ ГОТОВИЙ ДО ЗАПУСКУ

Бураков розправив плечі.

— Запустити резерв.

Оператор повернувся.

— Товаришу генерал-майор, резерв не перевірено.

— Війна теж не перевірена, і нічого, триває.

— Там є зауваження щодо комплектності.

— Які ще зауваження?

Оператор вивів відомість на бічний монітор.

— За накладною: двадцять важких штурмових комплексів «Кібертитан-М». За фактом: триста одиниць змішаної категорії «Кіберкаліка-Оптима».

Бураков повільно кліпнув.

— Це що?

— Згідно з пояснювальною запискою постачальника, інноваційна модульна заміна.

— Тобто замість двадцяти титанів нам надіслали триста калік?

— Із позитивним коефіцієнтом чисельної переваги.

— А чому вони називаються «Оптима»?

Оператор пробіг очима документ.

— Тому що оптимізовані.

— Чим?

Оператор перегорнув сторінку.

— Усім.

— Це як?

— З них прибрали все зайве.

— А що в них залишилося?

Оператор подивився на ще один рядок і пожалкував, що вмів читати.

— Бойовий дух корпусу.

— Корпусу чого?

— Формулювання уточнюється.

— Чудово, — сказав Бураков. — Значить, корпус без корпусу, але з духом. Майже релігійна поставка.

Начальник штабу спробував виглядати так, ніби саме це й було передбачено планом.

Не вийшло.

Бураков сів.