2. П’ять зірок для мертвої зони

Вечір прийшов у село без доповіді нагору.

Він просто переліз через похилений паркан, зачепився холошею за колючий дріт, вилаявся туманом і ліг між хатами сірою курявою.

Десь далеко ще гуркотіла війна.

Тут — скрипіла хвіртка.

Тут — капала вода з дірявої діжки.

Тут — міна під яблунею тримала на собі горщик із жовтою квіткою і робила вигляд, що це не принизливо.

Малюк стояв посеред двору і не знав, куди себе подіти.

У ремонтного комплексу сьомого класу були режими:

ПОХІДНИЙ.

БОЙОВИЙ.

РЕМОНТНИЙ.

АВАРІЙНИЙ.

ОЧІКУВАННЯ КОМАНДИ.

Режиму «гість» не було.

Сяомі, мокрий після діжки, урочисто кружляв навколо нього на своїх різномастих колесах і намагався допомогти.

— Шановний клієнт прибув до пункту призначення! — оголосив він.

— Будь ласка, оберіть тип розміщення: економ, стандарт, преміум, сімейний, романтичний, похоронний.

Хранитель гмикнув.

— Преміум у нас зайняла коза.

— Коза відсутня в базі даних, — сказав Сяомі.

— От тому й зайняла. Хто в базі, той давно вже евакуйований, мобілізований, похований або винен банку за холодильник.

Малюк повернув оптику на старого.

— Населений пункт не позначений на діючих картах.

— Звісно, — сказав Хранитель.

— Ми старалися.

— За супутниковими даними: зона повного ураження.

— Ще краще.

— За військовими зведеннями: небезпечна територія, непридатна для проживання.

— Найточніше зведення за всю війну, — кивнув старий.

— Непридатна. От ми й живемо. На зло придатності.

Сяомі зупинився перед Малюком і вивів на екран значок будиночка.

Будиночок був кривий.

Дах у нього горів.

Але смайлик під будиночком усміхався.

— Бажаєте зберегти адресу доставки? — запитав Сяомі.

Малюк не відповів.

Адреса.

У нього раніше була адреса.

Номер частини.

Ремонтний парк.

Сектор.

Бокс.

Стійка зарядки.

Оператор.

Потім були координати евакуатора, який зник у диму.

Потім були траншея, земля, темрява і команда:

ВИЖИВАЙ.

Адресою це не було.

— Не мороч йому процесор, — сказав Хранитель.

— Бачиш, бляшанка тільки народилася, а ти вже їй прописку тицяєш.

— Для коректної доставки необхідна адреса, — заперечив Сяомі.

— Без адреси клієнт вважається втраченим.

Старий подивився на Малюка, потім на дорогу, потім туди, де в куряві розчинялася війна.

— Ну то запиши: село, якого немає.

Сяомі задумався.

На екрані в нього заблимала спіраль завантаження. Вона крутилася довго, надривно, з китайським терпінням та українською безвихіддю.

— Помилка, — сказав він нарешті.

— Село не може бути відсутнім і приймати доставку одночасно.

— Може, — сказав Хранитель.

— Просто воно соромиться.

Сяомі ще подумав.

— Створити нову зону доставки?

— Створюй.

— Введіть назву.

Старий махнув рукою.

— Анклав пиши. Красиво звучить. Ніби в нас тут не сортир без дверей, а геополітика.

Сяомі засяяв.

— Вітаємо! Зону доставки «Анклав» створено. Перший клієнт: Малюк. Статус: живий. Підстатус: уточнюється.

Малюк зберіг слово.

АНКЛАВ.

Слово було незграбне.

Але в ньому було щось важливе: межа, всередині якої тебе не відразу списують.

— Ходімо, Малюку, — сказав Хранитель.

— Покажу, де будеш ночувати.

— Ночівля не потрібна. Режим сну відсутній. Можливий режим очікування.

— У нас тут усі чогось чекають. Не випендрюйся.

Насправді йти за Хранителем Малюк зміг не одразу.

Після того як Сяомі виліз із діжки, а Хранитель перестав удавати, що в нього «просто пилюка в оці», старий відчинив сарай і показав Малюкові те, що в нормальному світі назвали б купою мотлоху.

В Анклаві це називалося складом НСХ (ничка старого хріна).

Там були дві тракторні ланки, шматок транспортерної стрічки, ролик від старого комбайна, дверна завіса, три болти різного віросповідання і гусеничний башмак невідомого походження, який Хранитель представив словами: