Розділ 8 Тім

Думки застрягли у свідомості, наче уламки скла, що ріжуть зсередини. Зв’язок пари. Напевно вперше за весь час я задумався над цим серйозно. Не відкидаючи у сторону розуміючи що вплив його на мене, особливо із її присутністю доволі колосальний..

Що ж, у всіх свої проблеми.

Я перевернув телефон у руці, підкидаючи його, ніби перевіряв вагу власних рішень. Варіант прибрати хом’ячка, щоб закрити питання раз і назавжди, майнув у голові, але навіть мені це здалося трохи... перебором. Хоча з іншого боку, я міг би першим підійти до ситуації філософськи. Наприклад, не лізти в неї глибше, ніж це необхідно, і вже точно не робити із себе жертву обставин.

Я втупився у темний екран, ніби чекав від нього якоїсь мудрості. Вдихнув. Видихнув. Витримав театральну паузу, а потім все ж розблокував пристрій.

«Едвард вдома».

О, як "неочікуваноо"..

Не довго ж він протримався… Дякую, Тетяно, мені аж надто не хотілося чекати прем’єри «Ромео і Джульєтти».

Я хмикнув, кидаючи телефон на диван. Погляд затримався на вікні, за яким розтеклася густа, майже чорнильна темрява. Сієтлова ніч завжди мала в собі щось заспокійливе — тиха, прохолодна, майже байдужа до всього живого. Якби я був романтиком, міг би назвати це ідеальним місцем для самотності. Але я наврядчи був ним. 

Зітхнувши, я піднявся, потягнувся так, ніби це справді могло мені допомогти, і ліниво рушив до виходу.

Ну що ж, раз усі знову вирішили розіграти драму, доведеться з’явитися на сцені. І знаючи Едварда, у мене є кілька цікавих припущень про можливі варіації фіналу цієї трагічної історії. Що ж... Уся ця історія і затягнулася  через видіння Еліс про його пару. Навіть з імовірністю провалу, з її-то точністю... Але мені справді кортіло подивитися, як це розгорнеться, щоб, так би мовити, завершити полотно Каленнів цікавою картиною. Правда, був один нюанс...

Маленька піксі, здається, вирішила приховати мене у своїй щасливій картині майбутнього. Мене — і мою роль у ньому.

Як зухвало.

Натягнувши куртку, кинув у кишеню ключі з телефоном і, не гаючи часу, попрямував на парковку. Раз Едвард повернувся.. Хочу побачити все з першого ряду — зокрема, те, як він голосить над своєю дилемою «бути чи не бути».

*****

Будинок Каленів був залитий м’яким світлом. Я зупинився на порозі, вдихаючи знайомий запах дерева, старих книг і легкої напруги в повітрі.

Еліс ходила колами перед Едвардом, її кроки були швидкими, а жести — різкими.

Вона намагалася втовкмачити Едварду, що, якщо він вирішить утнути дурницю, ми всі кинемося йому на перешкоді. Я ледве стримався, щоб не видати своїх справжніх думок, і просто мовчки кивнув у відповідь. Кровопролиття, мабуть, і справді було б зайвим.

Ранок розпочався цілком чудово. Ми приїхали до школи на двох машинах — без перебільшення, вперше за весь цей час. Школярі аж роти пороззявляли від реву джипа Розалі. Вона була більш ніж задоволена. Що-що, а похизуватися своїм творінням вона любить. І є чим — машина й справді майстерно зібрана.

Я ж тим часом спокійно сидів поруч із Едвардом, спостерігаючи за всім цим із ледь помітною цікавістю. Іронія долі: всі вирішили, що саме я маю бути головним наглядачем за нашим блідолицим мучеником.

— Мені це подобається ще менше, Тім, — понуро пробурчав він, не зводячи погляду з дороги.

— Що ти, навпаки, мені навіть лестить така довіра, брате, — я ляснув його по плечу й хитро усміхнувся.

Едвард лише скептично скосив на мене очі й похитав головою.

— Знаєш, ти можеш не вдивлятися так пильно, — додав я, ховаючи посмішку. — Її розвалюху чути ще за кілометр.

— Ха! І справді, — Емет засміявся, обпершись на відкрите вікно. — Ця тачка гуде, як зграя скажених газонокосарок.

— Хм, а не надто багато почестей на одну смертну? — роздратовано огризнулася Розалі, скривившись. — Може, Еліс усе ж помилилася? Можливо, Белла навіть близько не його пара?

Всі здивовано зиркнули на неї. Сумніватися в Еліс — це, зазвичай, мій привілей. Але секунду згодом я зрозумів справжню причину її роздратування. О, банальна ревність. Вся увага раптом змістилася, і її це явно дратувало.

— Розалі, тебе що, Тім покусав? — пожартував Емет, намагаючись розрядити обстановку.

Дуже даремно.

Погляд, яким вона його спопелила, говорив сам за себе.

— А ти взагалі мовчи! — огризнулася вона й, піднявши підборіддя, велично рушила в бік школи.

Емет, не довго думаючи, кинувся слідом. Їхня залежність один від одного виглядала... кхм, ну, не скажу, що захопливо, але точно не здорово. Втім, у інших те ж саме. Винен у цьому лише клятий зв’язок пар. Що більше він укорінюється, то абсурдніше виглядає.

— То ти хочеш його розірвати? — раптово запитав Едвард.

Я скривився.

— Хто знає? Може, так, а може, ні, — ліниво кинув я, помітивши, що всі вже розійшлися, залишивши нас удвох. — А ти сам? Навіщо ж усе-таки повернувся?

Відповідь я знав. Але ж цікаво почути, як він її озвучить.

-Це йде зсередини… Все моє єство тягнеться до неї, і як би я не боявся спричинити їй біль, нічого не можу з цим зробити, ти ж розумієш... – він говорив втомлено, але з притаманною йому долею драматизму. Як, втім, завжди…

Зробивши вигляд, що задумався над його словами, я потягнувся за рюкзаком із задніх сидінь. Недбало відповів:

- Чесно? Ні.

Від легкого натиску на ручку дверцята автомобіля відчинилися, впускаючи більше свіжого повітря. Я витягнув рюкзак і відчув легкий запах холоду.

- Буде сніг, – прошепотів я, вдивляючись у небо.