Розділ 2 Тім

Місяць ледь помітно освітлював, кидаючи м’яке світло на темний, внушаючий страх жертвам ліс. Посилюючи тіні гілок, наче живі, вони повзали по землі, приховуючи в своїх недрах не одну історію. І він точно знав, історії були надто драматичними для його жертв.

Будучи вампіром десятки років, він уже й забув страх перед такими місцями.

Рука все більше давила на газ, і спідометр завалив за добрячу двохсотку. Нормальні люди вже давно розбилися б, але для нього це навіть не половина його можливої швидкості.

Через зірвані плани всередині бушував ураган із невдоволення, досади та бажання помсти. Еліс заходить надто далеко в своїх діях, щоб перетворити видіння на реальність. Навіть якщо їм ніколи не судилося здійснитися через збіги чи випадкові рішення.

Її видіння надто неточні.

Дорога все більше освітлювалася місяцем, темрява відступала. Фари били вперед, більше заважаючи, ніж допомагаючи освітлювати темно-сірий асфальт. Тихий щебет притихлих звірів, які відчували небезпеку, викликав усмішку.

А кажуть, звірі дурніші за людей. Я би сказав навпаки – люди сліпіші за них. Від того й дурніші.

Нахиляючи вправними рухами мотоцикл ледь не до асфальту, він вписався у більш різкий поворот дорогою додому.

Стараючись приглушити злість, із чим так допомагала дорога. Нав’язливі дзвінки Еліс дратували все більше через постійні нагадування про необхідність бути разом у понеділок. Бо так було в її видінні.

Просто абсурд.

Звісно, куди ж без Тіма? Тім же незамінний!

Очі закочувалися вже автоматично, варто тільки було згадати про безкінечний потік повідомлень. Добре б узагалі виключити його.

Та тільки: «Тім, якщо посмієш виключити телефон, то я сама за тобою прийду».

Не вірити ясновидющій причин не було, а погроза з Джаспером під рукою звучала досить вагомо.

Та це мало зупиняло мене, скоріше роздратовувало. Зійтися в бою з Джаспером, навіть ігровому, – цікава затія. Двоє солдатів із різними стилями бою, з вампірськими, відточеними, вбивчими рухами, додають не одну порцію адреналіну в застиглі жили.

Але бажання досадити Еліс не настільки велике, як побачити невдоволене обличчя Едварда з його вічним скигленням.

Щось має статися, раз потрібен весь клан...

Різке гальмування перед самим будинком стало чудовим сигналом про мій приїзд. Читеретання Емета було дуже чітко чутно, як і збивання з нот Едварда. Думаю, я показав достатньо свого невдоволення зірваними вихідними.

Еліс злетіла по сходах у чудовому настрої від моєї появи.

– Я знала, що ти приїдеш вчасно! – вона кружляла навколо, не в змозі стримати своє задоволення. – Тепер усе так, як я бачила! – Її очі затуманило. У голові прокручувався спогад про фургон, але коли він зайшов далі, ніж минулого разу, Еліс одразу його обірвала.

– Що за ігри, Еліс? – із тихим риком я дивився на неї погрозливо, бажаючи почути відповіді.

Еліс невпевнено відступила на крок від мене, і я побачив її ледь помітний страх. Джаспер одразу з’явився перед нею, розповсюджуючи спокій, який я зі злістю одразу скинув із себе.

Його застережливий погляд зустрівся з моїм. Ми обидва розуміли, що найсильніші в сім’ї, і зупинити нас без травм було майже неможливо.

Із другого поверху роздався насмішливий голос Едварда:

— Не спускай свою злість на Еліс, вона ні в чому не винна. Чи не так? — він згадав мої ж слова, і, як завжди, зовсім недоречно, тільки більше роздратував мене.

Мені рідко зносить голову, але коли мною намагаються маніпулювати з незрозумілих причин, це мене виводить із себе.

— Тім, ти переходиш межу. Я впевнений, Еліс робить це в першу чергу для нас, — Карлайл зупинився посередині, намагаючись вплинути своїм авторитетом глави сім’ї.

— Для нас? Чи, можливо, для своїх ілюзорних образів у голові? А, Еліс? — насмішливо промовив я, вдивляючись у її бурштинові очі. Вона явно панікувала, не очікуючи такого розвитку подій.

— Це справді потрібно… Я не можу пояснити, але... — вона замовкла, і атмосфера ще більше напружилася. У дверях з’явився Едвард, який тільки красномовно всміхнувся.

— Все стане не так, як тобі сподобається? — його слова одразу викликали докірливий погляд Карлайла, який явно означав: «Ти не допомагаєш».

— Не сваріться, Тім, не сприймай так близько до серця поведінку Еліс. Вона вибачається за свою настирливість, правда? — лагідно втрутилася Есме, намагаючись примирити всіх.

Це було смішно. Просити вампіра «не брати щось до серця»? Вампір і серце... Мда. Але я стримав свої думки при собі. Їхня любов до Есме така ж, як до матері. Її турбота не обходила стороною і мене. Проте я знав, що кожного разу вона згадує свого померлого сина, проектуючи на нас його образ. Вона турбується не про нас, а про давно втрачене минуле.

Еліс вибачилася, заслуживши задоволені погляди сім’ї. Але я мовчав, поки в голову не прийшла ідея.

Глянувши прямо в її очі, я почав уявляти, як помалу відламуваю їй руки і підпалюю їх прямо перед нею.

— Ненормальний… — прошипів Едвард. Він знав, що такого я не зроблю. Але мене він зараз мало цікавив. А ось Еліс... Її сутність просто трясло, і якби могла, впевнений, вона почала б блювати.

— Еліс, із тобою все добре? — Джаспер із тривогою оглядав її, що виглядала так, ніби ось-ось знепритомніє.

— Що ти зробив?! — його голос звучав як серйозна погроза.

— Нічого… Просто… Еліс, ми ж зрозуміли одне одного, так? Якщо хочеш, щоб я щось зробив, поясни або попроси. Але якщо будеш маніпулювати… — Я глянув на неї з усією серйозністю. Коли отримав її кивок, задоволено посміхнувся: — Ось і чудово.

— Все, досить! Розійдіться. Ці суперечки зараз ні до чого, — суворо сказав Карлайл.

І саме в цей момент пробасив Емметт:

— Тім, ходи зі мною. Мені потрібен напарник для гри. — Він ідеально вибрав момент, щоб розрядити обстановку. Я з радістю погодився.

— Залюбки, брате. — Зникнувши з поля зору решти, я опинився біля Емметта, взявши до рук джойстик.