Запис 7

Коли я відкрив очі, побачив Тимофія. 

Серйозно. Це велика подія. Я уже багато років не бачив нікого і нічого, окрім стелі. Можливо, ще якісь вирвані шматки контексту, коли мене перевертали, обслуговуючи моє нерухоме тіло. 

А тут він. Хм... Суто з естетичної точки зору він вродливий. Ні, я по дівчатам, взагалі то! Не подумайте... Та й... Я так давно нікого не бачив... Зараз мені, мабуть, будь хто здасться красивим. Ні, я пам'ятаю, як виглядають люди. Але... На об'єктивність така "дієта" точно повпливала.

А що він робить, взагалі то? 

- Марк не спить. - проконстатував Тимофій. Він сидів прямо на мені, руками спираючись по обидва боки від моїх плечей.

Тимофій ось так і стояв мовчки наді мною, чіпко дивлячись в очі. І я... Навіть не розумів, що відбувається, а запитувати я аж ніяк не можу, тому що... Ну, Ви знаєте, так? Моє утримування зберігає багато життів, тому ціна не така вже й велика...

А Тимофій мовчить, як на зло. От зазвичай і дамба його словесному потоку не допоможе, а як треба зоорієнтуватися, то й слова не витягнеш.

- Марк так довго спав. - знову озвучив Тимофій.

І знову послідувала тягуча, важка пауза. 

А потім і зовсім ліг на мене. Я його майже не відчував через ковдру(якщо не зважати на вагу), тільки голову на грудях. І... Під його вагою знайомо занило в грудях, віддаючи в ліву руку тягнучим болем... І це нагадало мені, що відбулося вчора. 

Вірніше... Я так і не зрозумів, що відбулося. Але... Було це щось зовсім не добрим... Може й добре, що серце підвело і я відключився. Насторожує лише яким моє тіло стало слабким...

Я вже не бачив Тимофія. Лише обшарпану стелю. Але... Я пам'ятав кожну рисочку його обличчя, що ніби відпечаталась на внутрішній стінці моїх очей... (Я знаю, що це зветься сітківка, і що спогади залишаються в мозку - не придирайтесь, я просто описую свої враження). Так от... Не було на ньому синців... Чи ще чогось такого. Що той відвідувач з ним робив? Бив? Ну... Не знаю... Такі якісь звуки, що скрегіт той аж в душу вдирався... Аж піднуджувати стало від спогадів. 

А Тимофій, схоже заснув прямо на мені. Мовчки.

Ну, от коли треба послухати, що у нього на душі - мовчить зараза мала. 

Скільки йому років? Ну, душевно хворі часто молодше виглядають, аніж є насправді...

Але він виглядає дуже вже молодо. 

Ех. Ну, нехай спить. Якщо не враховувати, що він відчувається, як глиба, то мені навіть подобається. Мабуть, розради шукає...

Я й не помітив, як заснув.

А коли прокинувся, Тимофія не було. Не тільки на мені. А впринципі. 

Схоже, він теж зник з мого життя. Як і всі інші... От тільки чому болить у грудях? Та на цей раз це не фізичний біль... Я можу відрізнити... Болить душа. Ех, Тимофій. От не вмієш ти мовчати. Нащо було влазити мені під шкіру, а потім зникати?

Що з ним трапилось? Перевели в іншу палату? Чи... Лікарню? Може забрали родичі? Ех... Як же егоїстично з мого боку бажати, аби він не зникав, особливо зважаючи на те, що було вчора. Чи не вчора? Ну, не так важливо коли... Важливо - що...