Запис 4

Новий день, нове життя! 

Жартую. Життя таке ж гівняне, як і було. За невеликими змінами: спостерігати за стелею стало цікавіше. Вона облуплена. Подекуди є патьоки від... Якогось потопу. І я, навіть, бачив жука. Думаю, це був тарган.

Є й мінус. Сусід просто не замовкає. Я спочатку навіть зрадів: таке собі живе радіо. Але його божевільні думки, що він їх не тримає при собі, залазять мені у підкірку. Просочуються. Проникають. Дратують настільки, що я майже втрачаю контроль... Аж раптом він замовкає. Я радію, хоч це з його боку майже протиприродньо. І я заледве стримав себе, аби не обернутися і не поглянути в чому справа. Та за мить я вже зрозумів.

Зайшов санітар:

- Доброго ранку, вилупки. Ну, як ніхто не обісрався? Сподіваюсь, що ні. Я чайник поставив.- якесь дуже швидке вошкання на сусідньому ліжку закінчилось майже так само швидко, як почалось. - От тварь! - гуп.- Не прикидайся, що не можеш до свого обісраного горшка дійти! 

Я спробував відімкнути мозок. На жаль, це ніколи не виходило зробити належним чином... 

Та вже за кілька хвилин (і як йому вдалося так швидко змінити постіль?), санітар підійшов до мене.

- Нове м'ясце. Так, Тимофійчику? - Чомусь від такого звертання до сусіда я й сам ледь не блюнув, заледве не пославши всі свої зусилля коту під хвіст... Ні! Я стільки років тримався не для цього!

- А ти симпатичний. - Я уже давно звик до рук інших людей. І ігнорувати їх мені уже здавна виходить з завидним пофігізмом. Але не цей слизький доторк... Та йому самому місце у психушці... Десь в одиночці...

- Тьома ти уже зацінив? - Сусід, я майже шкірою це відчув, а точніше звук був надто явний, загорнувся у ковдру, десь в кутку. - Не драматизуй. Хм. Ну, може я й організую тобі розваги. А? Як тебе звуть, хоч? - Я не хотів, аби він торкався до моєї картки так само сильно, як і до мене. Та я з останніх сил спробував абстрагуватися. - Марк. Марііік. Яке солодке ім'я.

Гіршої заміни підгузків в мене ще не було. Під його слащаві словечка і обмацування (клянусь! Божевільний...), і одночасно грубе перевертання туди-сюди (невже я став таким легким?), і надто тугого застібання памперса.

Я не знаю, як я втримався...

Щойно двері закрилися, Тимофій всхлипнув і як прорвало:

- Ні. Ні. Тім не любить Ромку. Ромка злий. Тім не любить... Ромка злий... Поганий. Виродок. Так. Він виродок. Він поганий. Тім знає, що він поганий. Тім знає. Не обдуриш. Поганий... Тім теж поганий. Тім не любить...

На кілька бісових годин!