Сновидіння

  Серпень. Сьогодні мене знову охопив страх. Щось величезне і потужне пронеслося повз будинок, коли я стояла біля відкритого вікна. За кілька секунд я вже прощалася з життям. Усе тривало лише мить, але в цей момент, на відміну від минулого року, коли під час вибухів я думала про незавершені справи, про те, що так і не залишила жодної спадщини, сьогодні в голові засіла інша думка: "Невже це все? І я так і не побачу тебе? Не познайомлюся з тобою? Не буду поруч хоча б на мить…"

  Свист ракети та гучне скреготіння поступово віддалилися. Я розплющила очі. Перше, що промайнуло у свідомості, коли страх почав відступати: “Це вже інший вимір? Чи це ще реальність?” Всі езотерики говорять про перехід, але що як я вже там? Однак, озирнувшись, я побачила знайому кімнату. Усе було на місці. Моє серце билося, але я була тут. І саме тоді зрозуміла: у мене ще є шанс. Шанс зустрітися з тобою в цьому житті.

  Я навіть зараз, пишучи ці рядки, відчуваю нервове напруження. По щоці котиться сльоза, спогад про страх повертається хвилею.

  Перший раз я побачила тебе уві сні. Це сталося пів року тому. Я не знаю, хто ти, не знаю, як тебе звати. Але вперше в житті я побачила тебе чітко. Це було так реально, що після пробудження я відчула: “Це він. Той, кого я чекала роками.”

  “...Ми подорожували. Не пам'ятаю всіх деталей — подруга була поруч, ще хтось зі знайомих. Але це було неважливо, це була твоя історія. Я відчинила двері до кабінету. Кабінет виглядав велично: темний дерев'яний стіл, блискучий від лаку, високий стілець, шафа для паперів. І ти… ти сидів там, такий серйозний, зосереджений, але водночас такий рідний. Я не розгледіла твоє обличчя, ти сидів майже відвернувшись від дверей та щось писав у книзі. Коли ти працював, я намагалася не заважати, терпляче чекаючи, коли ти звільнишся і прийдеш до мене.

  Ти був у формі, готувався до наради в штабі. Я запитала: “Ти як?” І ти відповів: “Почекай трохи, я скоро прийду. Я зараз переписую історію.” Я кивнула і сказала: “Добре, я почекаю,” — закрила двері й почала спускатися сходами… І тоді я прокинулася. В холодному поті, не розуміючи, що це було. Це сон? Чи реальність? Чи може… подорож у майбутнє? І чому ти здавався мені таким знайомим?

  Минуло кілька хвилин, перш ніж я змогла зібратися з думками. Усвідомлення прийшло раптово: це був ти. Той, кого я чекала роками. Але яку історію ти переписував? І чому твої слова здавалися такими значущими? Відтоді спокій залишив мене.

  Вранці, як зазвичай, після щоденних процедур, я зібралася і пішла до своїх “діток”. Так я жартома називала своїх співробітників в офісі. Кожен із них мав дивну здатність — начудодіяти в найнесподіваніший момент, а я була тією, хто "виносить горщики" і виправляє їхні помилки. Чим я насправді займалася — здається, ніхто й не розумів. Мою посаду кожен називав по-своєму, а я з усмішкою говорила, що я — менеджер з незрозумілих питань. Це тяглося ще з дитинства: коли хтось не знав, що робити, він йшов до мене за порадою. Але для власного життя порад я не мала. Для цього у мене була моя досвідчена подруга Віра.

  Цілий день я не могла відірватися від думок про тебе. Твої слова, ті, що були сказані мені навздогін уві сні, лунали в голові, як тихе шепотіння. Ти навіть не уявляєш, як вони мене надихнули. Я сповнена впевненості, що ми з тобою обов'язково зустрінемося. Просто, як кажуть, всьому свій час.

  Мені так цікаво знати про тебе все. Я не знаю нічого, крім того відчуття захищеності, яке ти даруєш мені щоразу, коли ми поряд, нехай навіть лише у моїх снах. 

  Заряджена позитивом і романтичним настроєм, я поділилася з Дариною своїм сном. Ми часто обговорювали планети, ретроградний Меркурій і те, як Венера впливає на стосунки. Цього разу розмова була іншою.

  — Як ти думаєш, це щось означає? Чи просто гра підсвідомості? — запитала я.

  Дарина трохи нахилила голову, задумавшись.

  — Це точно не просто випадковість, якщо ти так чітко це відчула. Можливо, Нептун активний. Він часто викликає такі сни. А ще, — вона ввела дані на телефоні, — диви, у тебе Венера зараз у тригоні до Плутона. Це аспект змін, часто пов’язаних із коханням.

  — І ти думаєш, що це був знак? — перепитала я.

  — Знак або підказка. Пам’ятаєш, що я завжди кажу? Ми зустрічаємо свою долю, коли готові. Іноді це трапляється зовсім несподівано, — вона усміхнулася. — Ти впізнаєш його. Просто довіряй своїм відчуттям.

  Ми ще трохи поговорили, обговорюючи планети й аспекти, але її слова не покидали мене. Це було так просто і так складно водночас: довіритися своїй енергії, своїм відчуттям і чекати, коли доля сама приведе до правильного рішення.

  Її слова запалили щось всередині мене. Моє серце наповнилося теплом, а радість розлилася по всьому тілу. Відтоді я не могла думати про буденні справи. Усе навколо здавалося чарівним. Я хотіла обійняти світ, поділитися своїм щастям з кожним, кого зустрічала. Навіть незнайомцям на вулиці я посміхалася, ніби вони теж знали про таємницю, що жила в моїй душі.

  І все ж у ті миті, коли день затихав, я питала себе: хто ти? Де ти зараз? Чи ти думаєш про мене, як я думаю про тебе? Можливо, ні. Але я вірю: наші шляхи перетнуться. І коли це станеться, я впізнаю тебе не по ході чи обличчю, а по тому відчуттю, яке живе у мені відтоді, як я побачила тебе вперше.

  А потім, я вирішила поділитися сном зі своєю двоюрідною сестрою та подругою за сумісництвом Вірою. Я так сподівалася на її підтримку, на те, що вона поділить мою радість. Написала їй повідомлення: “Привіт! Уяви, мені сьогодні наснився чоловік. Він сказав, що скоро до мене прийде. Потрібно лише трохи почекати.” Відправила і чекала відповіді. Але Віра так і не відповіла. Можливо, вона була зайнята, а можливо, просто не поділяла моїх почуттів.