"ЛЮТИЙ ВКРАВ ВЕСНУ"

У ЛИСТОПАДІ

Широко розкритими очима –

Ми продовжуєм дивитись у майбутнє

І сподіватися – воно буде щасливим!..

У листопаді, ну а може – в грудні.

Осінь красива, як торік й не дивно,

Що нам кортить світлин у її барвах, –

А десь війна така несправедлива,

Когось позбавила краси тої назавжди.

А та війна лиш набирає сили,

Й наче невтомний грізний механізм

Робить усе, щоб не були щасливі,

Щоб ми дивились крізь пелену сліз.

Не знайти слів, щоб виразити тугу:

Лиш на коліна вкотре до землі...

Знову війна чийогось вбила друга,

Й вже не повернуться чиїсь сини.

Пожовкле листя далі собі падає...

Ця осінь барви розгубила вмить:

Ми імена Героїв наших згадуєм –

Їх тисячі! У серці так болить...

01.11.2023р.

*****

Фіранкою затулене вікно:

Промінчик сонця кволий не проб'ється,

Сотні сердець у ритмі одного –

Вже понад рік за мир відважно б'ється!

Долоньками затулені обличчя

Тих діток, що тікають від війни...

"Ви у безпеці!", – скажуть їм і тричі,

Та десь в окопах зараз їх батьки.

Завіса диму затуляє небо, –

Знову від обстрілів здригається земля...

Мати дитинку тулить так до себе,

Та водночас їх обриваються життя.

Світ наче затулив і очі й вуха:

На Україну з неба дивиться лиш Бог.

Він нам дає відвагу й міцність духу,

Провадить нас до нових перемог.

15.08.2023р.

*****

А В ІНШИХ ВЖЕ НЕМАЄ! 

В мене є ранок звичний, як і всі:

Обличчя вмите й кава у горнятку.

Є не дочитаної книжки сторінки

І певність є, що скоро дочитаю.

В мене є дім й садок, а в нім – квітки:

Скільки не садиш, а їх все бракує.

В мене є звичка слухати плітки

І часто спізнюватись... Хто ж усе встигає?

У мене є,

А в інших вже немає!

І в них були буденні звичні ранки:

У кого кава у горнятку, в кого – чай.

Й вони раділи кожному світанку,

Чому їх вбили? В Господа спитай.

Та й чи на небі скаже хтось напевне,

Чому пішли такі ще молоді?

Чом до сивин їм не судилося дожити

Й горять за ними жалобні свічки?

Обличчя їх – такі для когось рідні, –

Поповнять знов жалю меморіал,

На заході країни, і на півдні

Хтось їм присвятить черговий мурал.

І поки в мене є ще мирний ранок,

І я п'ю каву з книжкою в руках –

Я не забуду, хто забрав у них світанок

Й чому їх рідні тужать у сльозах!

В мене ще є однісіньке питання

До Рад і урядів, що в світу на чолі:

Чи не достатньо вже торгів і зволікання...

Не боїтесь, що нині ми, а завтра – ви?!

06.07.2023р.

*****

Бачиш херсонців, Боже, з вишини?

Ковчег згодився б, як в часи біблійні.

Вже від води нікуди не втекти:

Озера й ріки навкруги суцільні.

Ми не назвем тих іродів людьми

І не збагнем їх дії божевільні,

Бо треба ж зовсім з розуму зійти...

Аби потоп вчинити у країні.

Самі до того й пальця не доклали,

Щоби стихію водну підкорить, –

А зруйнували дамбу! Підірвали...

Щоб більше люду мирного згубить.

Тішитись будуть, плескати в долоні,

Що спричинилися вони до нових бід.

І вкотре вже, неначе посторонній,

На злочин дивиться крізь пальці світ.

11.06.2023р.

*****

КВІТЕНЬ

Квітень добігає вже кінця,

Зацвіли дерева всі фруктові.

Смарагдово стелиться трава,

В'є гніздо під стріхою пташина.

І неначе тішиться весна,

Що "Христос Воскресе!" в Україні –

Та ходу не стишує війна:

Забирає, наче ми їй винні...

Відбирає радощі життя, –

Бо ж радіє хтось і квітам синім.

Через неї молода вдова

В'яже чорну хустку на сивини.

Ця війна забрала в нас "життя",

Замінила мрії на ненависть, –

Бо й найменша навіть дітвора

Мріє, щоб руzня вся провалилась!

Квітень добігає вже кінця,

І "Христос Воскресе!" в Україні.

Віримо: закінчиться війна –

І земля вбереться в квіти сині.

22.04.2023р.

*****

Кожен з нас повинен щось сказати,

Бо вчинили з ним не по-людськи.

І хоч тяжко ті слова дібрати,

І хоч жахом сковані думки...

Це не вперше – нам і не звикати

До звірячих вбивств тої орди:

Їм би лиш страждання смакувати –

Кров людська їм на вагу води.

Досі я не можу зрозуміти,

Звідки в них ті зерна сатани?

Щоби їм у пеклі всім згоріти!

Й після смерті, й тут, на цій землі!

Загубили лік їх злодіянням,

Перестали звати їх людьми,

Смерті їм замало в покарання –

Кров’ю їм не змити ті гріхи.

Кожен з нас повинен щось сказати,

Подумки зайтись гірким плачем:

«Вибач нам, закатований солдате, –

Вбитий ти, а ми іще живем!»

В нас є дні, яких ти вже не маєш

Справи є, що й ти колись робив.

Є земля, а ти в ній спочиваєш...

Вибач, що загинув молодим!

Кожен з нас повинен щось казати,

Якщо світ злякався і мовчить,

Виродки ж продовжують вбивати

Й кожен з них вночі спокійно спить.

Краще б, Боже, нам очей не мати:

Бачити не сила отих мук!

Доки іще будуть помирати –

Українці від ординських рук?..

13.04.2023р.

*****

ГЕРОЯМ

Тим, для кого зайшло сонце

Кого воно більше не зігріє,

Чия стара мати край віконця –

Із війни чекає досі сина.

Чиясь мати і чиясь дружина, –

Не засне, чекаючи дзвінок...

Не подзвонить!!! Хтось із побратимів

Замість нього обірвав зв'язок.

Це не горе одної людини,