"ЛЮТИЙ ВКРАВ ВЕСНУ"

Там, де чути крик після "прильоту"

Там, де тихе: "Як ти, побратиме?"

Там, де не відмита кров з салону,

Там ніхто не вижив із бригади...

Нам треба ще довго йти цим шляхом,

Нам слід бути прикладом для світу,

Нам би повернути свою "Пташку",

Й не кидати на дорогу квіти.

Ті, що нас так хочуть підкорити

Ті, що на людей не схожі зовсім

Ті, які не навчені любити

Ні свободу, ані Батьківщину.

Десь будують "люкси", автостради

Десь куштують екзотичні страви,

Десь у світі мирно живуть люди, –

Ми ж не знаєм, що чекає завтра...

Нам потрібні сили і терпіння,

Нам потрібна ще новітня зброя,

Нам, насправді, нічого не треба

Окрім тих, кого забрало небо.

Тим, хто вже втомився від підтримки

Тим, хто лиш рахує мільйони

Тим, кому набридли українці

Я кажу: "Приїдьте в Україну!"

Тут ще чути крик після "прильоту",

Тут кидають квіти на дорогу,

Тут важко батькам дітей ховати

І щодня лунає звук тривоги.

В нас назад нема уже дороги,

В нас немає права на поразку,

В нас – Герої, буде й перемога,

В нас є Україна, дана Богом!

15.09.2022р.

*****

Вони без обличь в безіменних могилах,

Їм смерть назавжди повіки стулила.

Їм більше не холодно й страху немає –

Вони під землею, та їх ще шукають.

Одні до весни кілька днів не дожили,

Лиш погляд у небо: "Ми це заслужили?"

А інші з надією речі збирали,

Вже в березні й квітні із міст утікали,

В домівках залишивши часточку серця...

Тривожні й змарнілі – ніхто не сміється.

Ординська навала шляхи всі закрила:

Родини лежать в безіменних могилах.

Ми вже їм не скажем, що місто звільнили,

Що їхні убивці згоріли вже й згнили.

Наш прапор Герої підняли високо, –

Й ганчірка рашистська не муляє око.

Нікому, на жаль, ми вже не допоможем,

Лиш шану загиблим віддати ще можем:

Молитва і свічка, хвилина мовчання...

І пам'ять про тих, хто вже втратив світання.

Про тих, що лежать в безіменних могилах,

Кому назавжди смерть повіки стулила,

Вони відійшли, їм не страшно й не холодно, 

Допоки ми тут ще живемо під зорями.

17.09.2022р.

*****

Допоки неба синь милує око

й під небом тим жовтіють колоски –

хай скільки ще убивць ворог вербує,

руйнує школи і палить книжки...

і під прицілом змушує мовчати

і прививає клятий свій "язык"!..

уми й таланти кидає за ґрати,

змушує жити так, як і сам звик...

Допоки ще живий козацький гарт

й ми "Заповіт" Шевченка пам'ятаєм, –

не переможе нас бездушний кат

й не скорить націю, яка читає!

Нам не одне десятиліття говорили,

що ні народу, ані мови в нас нема:

ми ж не здавались й всупереч цьому – творили,

і слово жило, хоч німі були вуста.

Ворог не знає спокою й понині:

культуру нашу, ніби душу, обкрада

все поховати хоче в домовині –

і Лесю нашу Українку, і Франка.

Везуть вантажівки скульптури і картини.

Везуть автобуси дівчат і юнаків.

Везуть минуле і майбутнє України –

у лігво тих, що гірші за вовків.

Героїв наших слава і звитяга,

народу нашого нескорені серця,

руїни міст і братські поховання –

це кров'ю вписані в історію діла.

А нам судилось жити і творити

на незалежній відвойованій землі,

рідною мовою співати й говорити

й нові книжки писати і вірші.

А нам таки судилось бути кращими, –

в сто разів кращими за сусідів-братів,

які навік залишаться пропащими:

на них тавро невігласів й катів.

30.09.2022р.

*****

... Дивлюсь, і серце крижаніє

І скаженію аж від люті:

Така війна! Я розумію,

Та почуття всі ніби скуті.

Вже не достукатись до себе –

Колишнє "я" десь загубилось...

В ненависті лиш є потреба,

Тому й колишня "я" змінилась.

Ще трошки й стану божевільна,

І буду здатна... на страшне!

Я досі мов не розуміла,

Як воно: втратити людське...

А що я можу? Звідки сили?

Чим можу бити ворогів?!

Тільки слова мені лишились

Й ненависть до отих катів!

Може, не завжди я молилась,

У вірі не була стійка,

Від звірств війни вже озвіріла, –

Хоча на вид і змін нема.

Не знаю, що там ще планує

Орда з тираном на чолі:

Над страхом ненависть панує...

Звірію "я" від звірств війни!

01.10.2022р.

*****

ДЯКУЮ!

Замало "Дякую!" сказати,

І до землі вклонитися замало,

Бо не за ордени й відзнаки –

Хоробро ви до бою стали.

Бо просто вам важлива стежка,

Якою йдуть до школи діти,

І щира українська книжка,

З якої будуть їх учити.

Бо ви усі не просто люди

З шевронами в камуфляжі:

Ви кулі прийняли на груди,

Стали щитом у цій війні.

В тандемі мужності й краси, – 

Серце гаряче й твердь правиці...

За мирні дякую вам сни, 

Захисники і захисниці.

Цариця Неба – Мати Божа,

Хай вкриє вас святим Покровом,

Щоб всі після атак ворожих –

Живі вернулись ви й здорові.

14.10.2022р.