22.02.22

Ми з Данею їхали на таксі об одинадцятій вечора в лабораторію у Голосіївському районі, яка працювала ці лодобово, щоб зробити йому тест на Ковід. До вильоту залишалася доба. — А ти все-таки не жалкуєш, що не зробив вакцину від Ковіду? — запитав я по дорозі. — А для чого? Завтра з’явиться новий вірус, не буду ж я вакцинуватися від всіх? — запитав він мене у відповідь. — Але з цією вакциною твоє життя було б легшим. Не треба було б зараз їхати робити тест. — Це перший раз, коли мені Ковід ускладнює життя, — відповів Даня. — Ну і ще маску носити з собою постійно теж радості небагато, — додав він. — Взагалі, це дуже див но, як так швидко все змінилося, що на людину без маски в натовпі звертають таку увагу, як перед цим звертали увагу на людину в масці. — Навіть гірше, — сказав я. — Тому що захворіти і по мерти — це проблема, але куди гірше — це заразити і вби ти. — Але все одно дивно, як швидко люди готові тебе не навидіти за відсутність маски. — Якщо вірус загрожує суспільству, то ти маєш з цим рахуватися, — продовжив я. — Через таку саму причину охоронці Освенциму без мук совісті заводили євреїв в крематорії, — відповів Даня. А потім додав: — Питання гігієни. — Як можна порівнювати Ковід і Освенцим? — запи тав я. 177 — Можна. Тому що кожний із нас міг би бути тим охо ронцем, — відповів він. — Кожний може перетворитися на гіршу версію себе. Не важливо: це Ковід, Освенцим чи свя тий хрестовий похід. Чому я маю щось робити, зрештою, якщо не хочу цього робити? — він трохи помовчав. — Я готовий зробити вакцинацію для близької людини, якщо це потрібно, але я ніколи не буду готовий її зробити для суспільства. — Я не міг би бути охоронцем в Освенцимі, — запере чив я. — Навіть якби ти народився в Німеччині в сім’ї бать ка-садиста, який, повернувшись з війни, де мерз в окопі чотири роки, але все ж дивом виживши, нічого не отримав в результаті, окрім приниження? Та й ще при цьому не знаючи, чим годувати тебе завтра, маленького покидька, що звалився на його голову після якогось випадкового зв’язку. А коли тобі виповнилося п’ятнадцять чи двадцять років, то перша людина, яка дала тобі надію і сенс, був би Гітлер. Ти дійсно думаєш, що в певних обставинах не зміг би бути охоронцем Освенциму? — запитав у відповідь Даня. — Дуже сумніваюсь. Ти б відкривав двері крема торію, впускаючи туди один за одним тих, кого вважаєш паразитами, та ще й при цьому робив би це з посмішкою, як швейцари при готелях посміхаються, відкриваючи две рі для гостей. — Даня, — сказав я, втомившись від його психопа тичності. — Ковід — це не фашизм, а вакцина — не кре маторій. — Фашист тобі сказав би, що крематорій для євреїв — це необхідна вакцина для німців, — відповів Даня. — Я не говорю, що Ковіду не існує, я не говорю, що не потрібно вакцинуватися, я кажу тільки те, що якщо я не хочу, то я не згоден з тим, що суспільство, піклуючись про мене чи про себе, має право мені наказувати взагалі що-небудь. 178 Починаючи від вакцини і закінчуючи фашистською чи комуністичною партією. — Ти перебільшуєш. — Мені просто не подобаються ті, хто нічого більше за лозунг не можуть витягнути зі своєї голови. Та й все, що за тим лозунгом для них — це їх страх і приниження, — ска зав він, додавши після короткої паузи: — Натовпу все одно: Ковід чи фашизм, дай тільки причину принизити тих, хто сумнівається. А влада чомусь завжди в руках найбільш аморальних із цього натовпу. Хорхе був правий, повто рюючи ту цитату, що в цьому світі злі люди переслідують добро сильніше, ніж добрі люди його люблять. Натовп завжди сильніший за особистість, але тільки особистість може в повній мірі називатися людиною, навіть якщо вона не зможе чинити опір. Ми зайшли в клініку. У віконці потрібно було заповнити форму й отримати номер. Черги не було, тому все зайняло не більше ніж п’ять хвилин. Тест мав прийти на електронну пошту до ранку. Ми вийшли на вулицю. Поки чекали на нове таксі, Даня курив. Я вже не хотів починати розмову знову, тому що все, що б я не сказав би зараз, викликало у нього роздратованість, з якою він старався справлятися за допомогою своїх ігор розуму. Йому ще досі було недо бре після кількості випитого на весіллі. Все ж, переваги перевагами, але від наслідків не втечеш. Таксист відмінив замовлення, яке підхопив інший і тепер в нас було на п’ять хвилин більше. — Єдине, що справді й треба культивувати, то це право кожному вирішувати самому, — вів далі Даня. — Але люди й цього не можуть зробити, надивившись серіалів. — В тебе все в чорних тонах сьогодні, — сказав я з ба жанням закінчити розмову. — Тому що суспільство, для якого лідерами думок ста ють ті, хто краще розкрутив свій інстаграм, буде прирече ним на владу не тільки аморальну, а ще й безглузду. 179 Даня продовжував свої розмови в такому дусі до при їзду таксі. Весь цей час я не проронив ні слова, щоб ще більше не заохочувати його продовжувати. В таксі ми їхали в тиші. Видно, що йому було кепсько. Як тільки ми при їхали, він зайшов до себе в кімнату і не виходив з неї до ранку наступного дня. Я спробував відібрати речі, які хотів взяти з собою в Софію, але вирішив врешті відкласти це теж до завтраш нього дня.