21.02.22

— Я питаю, що зробити для тебе і тільки й чую від ньо го, що не знаю, — говорила одна із подруг Шаіри в другій годині ночі, проводячи долонею по стрілці на колготках. Навпроти неї в кріслі готельного номеру сидів Даня з на півпорожньою пляшкою віскі в руці в наполовину роз стібнутій білій сорочці. Він дивився на пляшку і слухав цю настільки сильно п’яну тридцятитрьохрічну брюнетку, яка навряд чи наступного дня пригадуватиме ясно цей вечір. — Він тільки і відповідає, що не знає. А я хочу, щоб він знав. За дев’ять років нашого шлюбу він міг би вже й знати. Не знаю і не знаю — все, що я чую постійно, — вона повторювала раз за разом, як це роблять ті п’яні люди, котрі стараються змиритися з тим, від чого вони втікають тверезими кожного дня. Даню мало хвилювали її пробле ми. Він сидів і далі мовчки дивився на пляшку в своїй руці. Жінка не замовкала: — Звичайно, порівнюючи з першим шлюбом, то він ідеальний. Якщо треба щось зробити — він без жодного слова це робить. Просто робить і все. — Але він як робот? — запитав Даня, подивившись на неї. — Як робот, — сказала вона. — Як не живий? — запитав знову Даня, розглядаючи її зовнішність. Це була струнка брюнетка з довгим волоссям, якій пасував її грецький профіль обличчя. Цей профіль, як це буває не завжди, її робив цікавішою. — Як не живий, — повторила вона, зітхнувши, і роз ляглася в кріслі закинувши обидві ноги на одне із поручнів крісла, а спиною лягла опираючись на інше. Волосся звиса 173 ло, тягнувшись до підлоги. Після того, як ноги випрямила, сукня їх оголила ще більше. Тепер Даня побачив, що це не колготки, а панчохи. — А що не так було з першим чоловіком? — Дані вона стала цікавіша після того, як він побачив панчохи. — Я була молода, — сказала вона. — Яка ж молода я тоді була. І він був так само молодий. Потім я завагітніла, а він... Що я можу сказати? З ним було весело, навіть занад то весело, але як тільки я завагітніла, все це закінчилось. — І ти знайшла собі повну протилежність? А він, як не живий, — сказав Даня, не дочекавшись відповіді на питання. — За дев’ять років вже можна було зрозуміти, чого ти хочеш. Немає нічого гіршого за цю відповідь «Не знаю», — сказала вона зі злістю в голосі. — Як я зараз з тобою згоден, — відповів Даня, зробив ши ковток віскі з пляшки. Він знову уперся поглядом в пляшку. — Іноді я думаю, що мені потрібна окрема квартира, — продовжувала вона виливати душу. — Куди я б змогла йти просто, щоб побути сама. Я не хочу нічого руйнувати. Мені просто потрібне місце, де я змогла б побути тільки з собою. — Йти, щоб захотіти повертатися. — Точно, — сказала вона. — Він працює вдома. Я не пра цюю і ми постійно в одній квартирі. Постійно разом. Йому так нормально. Йому все завжди нормально. Я втомилася. Мені треба... — Вона не могла підібрати слово. — Свій простір, — сказав Даня, побачивши це. — Так. Свій простір. — Можна про хобі ще подумати, наприклад. Чи про коханця, — сказав Даня. — Коханця, — повторивши, засміялась вона. — А ти за бавний. — Всі так кажуть, — відповів на це Даня, хоча подумав, що ніхто йому це не каже. 174 — Ну от як його розворушити? — спитала ця сильно п’яна жінка, розкинувшись на кріслі ще більше, що тепер Даня вже не просто бачив панчоху, а й трохи вище неї. — Давай йому зателефонуємо зараз і скажемо, щоб пе реставав козлити, — сказав він монотонним голосом. Вона розсміялася. — А може, й дійсно подзвонити. Щоб ревнував. — Де твій телефон? Я готовий! — сказав Даня, вперше за цю розмову посміхнувшись. — Та ні, — зітхнула вона. — Краще катувати фантазією, — сказав Даня. — Що? Як катувати? — Фантазією, — повторив він. — Фантазії часто можуть бути страшніші за реальність. Якщо ти орендуєш квартиру тільки для себе, то в його голові поселяться спочатку сум ніви, потім нав’язливі думки, а потім, пропалюючи його душу, там стануть панувати ревнощі. — Звучить непогано, — розсміялась вона знову. — Все, що я вмію, це звучати непогано. Мені це також часто кажуть, — Даня знову подумав після сказаного, що йому ніколи таке не кажуть. Даня зробив ще один ковток віскі, після чого спробував дотягнутися рукою до столика поруч, щоб поставити туди пляшку. В нього майже вийшло, але вона все одно впала на підлогу. Він підвівся з крісла і зрозумів, що відчуває себе страшно п’яним. Не ставши піднімати з підлоги пляшку, він підійшов до вхідних дверей в номер, підняв своє паль то, яке лежало просто перед ними і повісив його на вішал ку при вході. Потім він підійшов до цієї привабливої жінки з грецьким профілем в панчохах. — А звідки ти знаєш Шаіру? — спитав він. — Ми вже три роки працюємо разом, — відповіла вона. — Зрозуміло, — все, що відповів на це Даня. Він підій шов ближче і, нахилившись, спробував взяти її на руки, щоб перекласти на ліжко, яке стояло за один крок від них. 175 Трохи переоцінивши сили, як тільки він її підняв і, зро бивши цей один крок до ліжка, вони разом повалилися на нього. Акуратно перенести і покласти, як це було в нього в голові, йому не вийшло. На щастя, ця його невдача тільки розсмішила її. — А ти справді забавний, — сказала вона, поки Даня спускався рукою униз по її спині, розстібаючи блискавку сукні. Я знав, що Даня залишився в готелі і його не буде. Про кинувшись вранці, я провів Оксану, яка знову, як і мину лого разу, поїхала о сьомій годині ранку. Я подумав зате лефонувати Дані, але він все одно не підняв би слухавку. Надіюсь, він живий, подумав я. Через декілька годин я отримав повідомлення, що наш чартер в Софію перенес ли на одну добу вперед, і виліт запланований тепер на десяту вечора двадцять третього лютого. Я подумав, що так навіть краще.