11.02.22

Влад приїхав раніше, ніж ми домовлялися. Його зустрів Даня. Я зміг звільнитися тільки через годину. Вони весь цей час проговорили на кухні. — Як справи? — підійшов я до Влада і потиснув йому руку. — Даня каже, що буде війна, — сказав мені Влад. — Я вже теж думаю, що щось точно буде, — відповів я. — Я вам скажу, що буде. Всі швидко про все домовляться і розійдуться по домівках, — сказав самовпевнено Влад. — Ми навіть про це не дізнаємося. Ми спустилися і сіли в мерседес Влада. — Слухай, а ведуться жінки на твою машину? — спитав Даня, який сів на переднє сидіння. — Думаю, що були такі, — відповів Влад, повільно ви їжджаючи з двору. — І що, тобі це якось допомогло в житті? — допитувався Даня. — Ні, — відповів коротко Влад. — Бачиш, це не важливо, — сказав Даня, розвернувшись до мене і засміявся. — Чого ти смієшся? — спитав Влад. — Ти знаєш про Марго? — спитав у Влада Даня. — Це та, яка захомутала якогось багатого чувака? — за питав у відповідь у Дані Влад. — Ага. Саме та, — Даня розповідав, що я зустрічався з нею вчора, показуючи Владу на мене пальцем. — Він думає, що якщо в нього буде мерседес, то вони зможуть нарешті бути разом. 63 Влад теж посміявся. У відповідь на це я розповів йому, чому Марго їде в Дубаї. Після чого, здалося мені, Влад при задумався. Потім я розповів йому після короткої паузи про пропозиції в моїй компанії щодо виїзду з Києва на деякий час. Ми виїхали на кільцеву дорогу і їхали з періодичними заторами практично в тиші. — Я прив’язаний до Києва, — сказав Влад після деякої тиші. — Навіть якщо щось почнеться, все моє життя тут. — А хтось з вас говорив Артуру, що ми йому подарує мо? — спитав Даня. — Ні. Зараз скажемо, — сказав я. — А Шаіра? Як же сюрприз? — спитав Даня. — Ти думаєш, що він би нам сказав, що краще дарувати, без її відома? — запитав Влад у Дані у відповідь. — Так, — сказав Даня. — Ну тоді ти не знаєш, що це так не працює, — втру тився я. — О, ти багато знаєш про те, як працює цей світ. А най більше — про жінок, — сказав саркастично у відповідь мені Даня. — Єдиний в машині, хто це знає — я, — пожартував Влад. — З гіркого досвіду. — Знаєте, всі, хто мають серйозні стосунки, хоч раз та скажуть тобі, що от всі баби як баби, а його особлива, — вів далі Даня. — Або не справляться зі спокусою хоч раз тебе запитати з викликом і повними щоками гордості, щось таке: «Ти бачив мою дружину?» При чому, скоріше всього, це буде така сама баба, як і всі баби в цьому світі. — Ну, Шаіра дійсно справила класне враження, — ска зав я. — Вона ще більше враження справить на тебе, коли Артур, як побита собака, знову з’явиться в нашому житті після того, як вона розлучиться з ним, — відповів мені пихатим тоном Даня. — Так він нікуди не зникає, — відповів на це йому я. 64 — Ти наївний дурень, — сказав Даня. — Тепер, щоб я був вхожий в їхній дім, мені потрібно бути достатньо при стойним для цього. Завести стосунки з порядною жінкою, знайти роботу. — Перестати пити, — додав я, перебивши його. — До речі, ви говорили про рехаб? — Так, — сказав Влад. — Даня приїде після весілля до нас на деякий час. — Прямо з твоєї хати в хату, повну наркош, — сказав мені Даня, розвернувшись, і я навіть у напівтемряві все, що я бачив, це його підбите око. — До речі, дякую тобі, що приютив мене на цей місяць. — Так вже менше виходить, ніж місяць, якщо після ве сілля, — сказав показово радісно я. Ми вже були в Бучі, під’їжджали до Варшавського рин ку, біля якого жили Артур і Шаіра. Коли ми вийшли з ма шини, Даня підкурив і попросив нас зачекати на нього. — А ви ж теж не були в них вдома? — спитав він. — Ні. Вони тільки недавно переїхали сюди, — сказав Влад. — Затишне місце, — додав Даня, озирнувшись. Навколо нас були нові п’ятиповерхові будинки. Ми піднялися на третій поверх. Артур нам відкрив двері. Позаду нього стояла Шаіра. Першим зайшов я. Це була маленька однокімнатна квартира з гарним ремон том. Мені всміхалася Шаіра. Я підійшов до неї і обійняв. Я пройшов на маленьку кухню і присів у найвіддалені шому місці біля виходу на балкон. На столі були дві піци, бутерброди з анчоусами і снеки. Влад зайшов другим на кухню і сів біля мене. Даня довго і повільно роззувався в коридорі, розповідаючи щось Артуру. Шаіра підійшла до нас і спитала, як справи. Ми перекинулися парою слів. — Алкаші, — заходячи на кухню, скінчив Даня свою роз повідь Артуру про підбите око. Він присів з протилежного до мене кінця столу. — Я так бачу, мені залишилася тільки табуретка. Анчоуси? — Даня взяв бутерброд. 65 — Хтось буде коньяк? — спитав Артур. — Я за кермом, — сказав Влад. — Я буду, — відповів я. Даня підняв руку і кивнув го ловою не сказавши ні слова. Артур поставив на стіл три чарки. — В нас є рагу, — запропонувала Шаіра. — Тільки при готувала. — Якщо чесно, я голодний, — сказав Даня. Я з Владом відмовилися, сказавши, що нам буде до статньо піци. — Сала у вас немає? — запитав Даня з легким прово кативним сміхом, згадавши, що Шаіра мусульманка. Це викликало у неї легку усмішку. Ми випили по першій чарці. Шаіра подала Дані рагу. Як тільки вона поставила рагу перед ним, він взяв її руку і поцілував. — О, як це мило, — здивовано промовила вона і сіла поряд з ним. — Давайте з місця в кар’єр, — сказав Влад. — Ми хочемо вам подарувати путівки в Єгипет після весілля. Артур і Шаіра переглянулися. — Не треба, — сказав Артур. — Насправді, — не дала йому договорити Шаіра. — Нам якраз мої батьки подарують путівки. — Куди? — спитав я. — В Єгипет, — відповів, сміючись, Артур. — В старий добрий Єгипет. — Клас! — сказав я. — А на які числа? Одразу після ве сілля? — Двадцять п’ятого лютого їдемо на дванадцять днів, — сказав Артур і почав наливати по другій чарці. — Ну тоді за гарний відпочинок! — промовив я тост, викинувши вперед себе руку з коньяком. Ми випили по другій. — Значить, я вам подарую тюль і фіранки, — сказав, доїдаючи рагу, Даня. 66 — А що ж тоді вам подарувати? — спитав я. — А за скільки ви хотіли подарувати нам путівки? — спитав у відповідь, оглядаючи нас всіх Артур. — Ті, які дивився я, коштували 1200 доларів, — відповів Влад, радий, що йому не треба вже цим займатися. — Тоді ми вам подаруємо гроші, вони точно вам пригодяться, щоб ми не гадали і не купували непотрібні речі. — Якщо чесно, нам гроші зараз точно не завадять, — сказав Артур, радий, що Влад запропонував варіант з гро шима сам. — От і чудово! — підсумував я. — Ви вже знаєте: буде хлопчик чи дівчинка? — спитав Даня. — Ще ні, — сказала Шаіра. — А кого більше би хотіли? — спитав знову Даня. — Однаково, — відповіла Шаіра. — Я би хотів хлопчика, — сказав Артур. — Вже думали про імена? — спитав я. — Думали, але ще не придумали нічого, — відповів Ар тур. — Артур пропонував назвати, якщо це буде хлопчик, Рустамом, — додала Шаіра. — Рустам звучить, як про людину, яка не їсть свинину, — сказав Даня задумливо. — Рустам Артурович, правда ж, звучить? — спитав Ар тур. — Рустам — це ж середньоазійське ім’я? — запитав я. — Наскільки я зрозумів, у нього перське походження, — сказав Артур. — Головне, щоб їв свинину, — сказав знову Даня. — Що ти вчепився до тої свинини? — спитав, сміючись, Влад. Ми випили по третій чарці. Даня пішов на балкон ку рити. Я з’їв шматок піци і подумав: чому мені б не поїсти теж рагу. 67 — Шаіра, а є ще рагу? — спитав я. — Звичайно, — вона зраділа і швидко підвелася й пі дійшла до плити. — Мабуть, і мені тоді, якщо можна, — попросив з усмішкою Влад. — Звичайно, — повторила Шаіра ще більш піднесеним і радісним голосом. Ми почали їсти рагу, Шаіра була рада, з балкона повер нувся Даня. — О, вони нарешті дозріли до рагу, — сказав Даня, за ходячи з балкона. — Так, як ти до рехабу, — відповів Влад. — Даня лягає в рехаб? — спитав здивовано Артур. — Ти готовий відмовитися від алкоголю? — звернувся Артур до Дані. — Ні, — сказав Даня, взявши пляшку коньяку, налив тільки собі, поставив її і випив показово сам. — Але вже час спробувати знову. — Знову? — спитала Шаіра. — Ти часто п’єш? — Я алкоголік, Шаіро, — сказав Даня, але якось легко, наче не хотів в це вірити. — Без рехабу не можеш просто кинути пити? — спитала Шаіра. — Більшість не може, — втрутився Влад. — Вони будуть казати все, що завгодно, що не хочуть або що вони не ал коголіки, що вони можуть зав’язати в будь-який момент, але насправді не можуть. Ілюзія контролю. — То чому Даня так спокійно лягає в рехаб? — спитав Артур, звертаючись до всіх, і після цього повернув голову до Дані і звернувся до нього: — Раніше, наскільки я пам’я таю, ти до білої гарячки взагалі не бачив берегів. Даня, не відповідаючи, всіх оглянув, знову взяв пляшку коньяку і налив собі чарку, випив її сам і без відповіді пі шов знову на балкон курити. Вже майже вийшовши на бал кон, він розвернувся і сказав: «Розповім, коли повернуся». 68 — Може, й ми вип’ємо? — спитав я. Після цього Артур налив нам з ним по чарці. — За тебе, брат, — сказав я йому. — Як тобі з ним живеться? — запитав мене Артур. — У вівторок прийшов пізно ввечері п’яним і побитим, а так більше нічого не було, в усьому іншому все спокій но, — відповів я. — Я коли згадую, то не розумію, як ми не вляпалися в щось серйозне, коли жили разом, — сказав Артур. — Пару разів все ж його прийшлось витягати, а йому як з гуся вода. — Ні, останній час це вже інший Даня. Все-таки психо терапія і досвід дають своє, — втрутився Влад. — Але так, дуже повільно він змінюється. Даня повернувся. — Як говорив мені один наркоман, весь кайф в про міжках між вживанням, — почав він. — Я вже не знаю, чи алкоголь робить мене щасливішим. Після білої гарячки все, що я зрозумів, що більше не контролюю себе. І тільки після другого разу, коли я лежав у рехабі... — Це тоді, коли ти з нього втік? — спитав Влад. — Я не втік, я зірвався, — відповів Даня. — Ну нехай так, — сказав Влад. — Так-от, після другого разу я зрозумів одну річ, яка мене потрясла і, може, тепер це і є моя справжня мотива ція. Я зрозумів, що якщо я зараз зупинюсь і не буду пити, припустимо, п’ять років, то, повернувшись до алкоголю, я повернусь саме в ту точку, в якій я зупинився. На ту саму стадію. Перед цим я вважав, що коли не п’ю, то відкочуюсь назад до тих часів, коли я був не так сильно пропитим. Я дізнався, що це не так працює і я був вражений цим. Ти не обнуляєш свою залежність, ти її архівуєш. Виходить так, що поки я п’ю, я зменшую той час, який мені залишився до точки неповернення. До точки, де вже повернутися не буде можливості. — Чому не буде? — спитала Шаіра. 69 — Бо більше не буде Дані, — сказав він і зробив пау зу. — Тому що я прийду до алкогольного слабоумства. До третьої стадії. — Зараз ти на якій стадії? — спитала Шаіра. — На другій, — відповів спокійно Даня. — Я вже пе ребрав багато різних варіантів з надією, що знайду свій ексклюзивний шлях пити так все життя, щоб не скотитися і не оскотинитися, але при цьому все ж пити, бо як можна жити і не пити? Але все, до чого я прийшов з часом, це тільки до того, що я вже це не контролюю. Єдиний шлях, що мені залишився, це повністю перестати пити, — сказав Даня трохи розгублено. — Тепер залишилося це зробити, — сказав Влад. — Не даремно ж ти так довго в терапії. — Не знаю. Я постійно надіюся на завтра. Надіюся, що я прокинуся і завтра все зміниться само собою. Начебто в мене буде ще завтра і це завтра буде завжди, — сказав, посміхнувшись, Даня. — Але якщо це завтра й буде, то точно вже не сьогодні. Тому Артур, наливай ще нам. Артур налив нам ще по чарці. — Ну якщо такі розмови, то це моя остання на сьогод ні, — сказав я. Ми випили. — Тобі треба знайти дівчину, — сказала Дані Шаіра. — Думаєш, це мене врятує? — спитав, усміхаючись, Даня. — Нікого не врятовує, а мене врятує? — Не знаю, але, можливо, ти потрібен тим, кого ти ще не зустрів... — сказала вона. — Гарно сказано, — сказав Артур і поцілував Шаіру в щоку, обійнявши її однією рукою. — Все-таки дуже затишна у вас оселя, — сказав я. — Але маленька. Ми, напевно, будемо тут не більше двох років, — сказав Артур. — Можливо, навіть вийде купити щось своє, якщо бать ки допоможуть, — сказала Шаіра. Рука Артура і досі обій мала Шаіру. 70 — В Бучі? — спитав я. — Ми дивилися ціни, які тут, але час покаже. Треба тро хи пожити тут і подивитися, як нам тут буде, — відповіла вона. — Буча — спокійне місце. Схвалюю, — сказав Даня. Він взяв знову пляшку і налив собі. Випив і оглянув всіх, — Я ж казав, що я алкоголік і я не винен, що у вас такий по вільний ритм. Ми ще просиділи в той вечір півтори, а може, й дві годи ни. Різні балачки, як буває, коли збираються люди на кухні посидіти і поговорити про все на світі. Це була маленька кухня, на якій ми так легко всі поміщалися. В кожного з нас були свої плани на життя. В кожного з нас була своя боротьба, свої тривоги, свої мрії і місце, де цим могли ділитися між собою.