2

В село Максим приїхав на початку липня. Його батькам, простим робітникам невеличкої меблевої фабрики, так і не вдалося накопичити достатньої суми грошей для літнього відпочинку сина на якомусь престижному курорті. Тож після невеличкої сімейної наради було вирішено, що хлопець відправиться в село до бабусі та дідуся де, як сказав батечко: “і буде поправляти своє здоров’я свіжим сільським повітрям та натуральними домашніми харчами”. Парубок звісно ж був не в захопленні від такого рішення, проте перечити батькам не став.

Невеличке село, загублене в безкрайніх лісах Полісся, справдило найгірші побоювання юнака. Було тут настільки одноманітно, нудно і глухо, що часто хотілося вовком вити. Звиклий до міського буйства розваг та шаленства веселощів, Максим просто отетерів від наївності і простуватості більшості забав місцевої молоді. Розчарований відсутністю нових вражень та емоцій хлопець, напевне б, давно вже чкурнув до галасливого міста якби не Даринка.

З дівчиною хлопець познайомився на звичайній сільській дискотеці. Даринка стояла в колі сільських дівчат та про щось жваво розмовляла. Не дивлячись на непретензійний одяг – шовкову блузу, що щільно облягала її тіло, і яка здавалося, сама обтягувала пругкі дівчачі груди, та коротку спідницю, що відкривала прекрасної форми ноги Даринка виглядала неперевершено. Правильні обриси носа, високі скули, прекрасна шкіра, покрита рівномірною  засмагою... Лише куточки карих очей прорізали тоненькі білі лінії. М'яким, теплим поглядом вона побіжним поглядом глянула на Максима, і у того перехопило подих.

Ледь стримуючи щемливий трепет в душі хлопець підійшов до дівчини і удавано-байдужим голосом запросив її на танець. Даринка охоче пристала на його пропозицію. Вони вийшли на середину танцмайданчика та потішитися легкокрилим вальсом Максиму було не дано. Не встиг вони покружляти й півхвилини, як чиясь важка рука лягла на плече хлопця і він почув позаду себе гугнявий голос:

– Вибач, пацан, але сьогодні ця дівчина танцюю лише зі мною.

Максим оглянувся і побачив поряд себе чорноволосого велета з великим м’ясистим носом та невиразними сірими очицями. Вишкірено-нахабна посмішка і виклично-неохайний стиль одягу незнайомця відразу не сподобався парубку. Хлопець інтуїтивно відчув брутально-негативну енергію сутності цього незваного суперника. Та відступати перед цим зарозумілим нахабою було б вершиною принизливості для Максима, тож він іронічно хмикнувши виклично кинув:

– Той що з того. Зараз вона танцює зі мною, і цим все сказано.

– Що ти варнякаєш? – неохайний велет здавалося не вірив своїм вухам.

– Те, що ти почув.

Незнайомець у відповідь на такі слова лише смачно сплюнув собі під ноги і спробував схопити Максима за сорочку. А той хоч і був на цілу голову нижчим за свого нападника, все ж не сумнівався, що зможе здолати цього вайлуватого задираку. Та помірятися силами хлопцям цього вечора не судилося. Даринка, що до того часу мовчки спостерігала за тим, що відбувається, рішуче встала між ними й сердито промовила:

– Вадику, негайно припини бешкетувати. Я буду танцювати з тим з ким захочу. А ти як будеш ще чіплятися до мого кавалера то сильно пошкодуєш. Ти ж мене знаєш…

І не звертаючи більше ніякісінької уваги, на вмить пониклого, задираку дівчина схопила Максима за руку й потягла на іншу сторону танцмайданчика…