Лють

Лють

Я тримала бокал вина й дивилася на жінку, яка зруйнувала моє життя.

Скільки разів я її пробачала… вірила, що все буде інакше.

Я могла грати в театрі. Я мріяла про це.

У дитинстві мені казали, що я маю талант, та вона переконала мене, що я недостатньо гарна, недостатньо артистична. Я слухала її. І не спробувала.

Я подивилася в очі жінці навпроти:

— Пам’ятаєш день, коли я дізналася про зради чоловіка? Я вже не кохала його й була готова піти.

Та я злякалася. Ти вселила мені, що я зруйную сім’ю й син ніколи не пробачить.

Я залишилася.

Жила, заплющуючи очі.

Жила, вбиваючи себе повільно.

Я обрала не кохання. Не свободу. Бути зручною. Бути дружиною. Бути матір’ю.

І що я маю тепер?

Чоловік пішов сам — до молодої коханки.

Син майже не спілкується.

Сьогодні мені сімдесят. Моє життя добігає кінця.

Я пам’ятаю, яким уявляла його в юності.

Це не те життя, яке ти мені створила.

Це життя зі страху, чужих очікувань і зламаних мрій.

Я підняла на неї погляд, повний люті.

— Ти нікчемна, труслива невдаха! Я ненавиджу тебе! — крикнула я й жбурнула бокал у жінку в дзеркалі.

Моє відображення тонуло в червоному вині, що стікало по склу…. А я залишилася наодинці зі своїм каяттям.

Подобається

#818 в Сучасна проза
#501 в Детектив/Трилер
#161 в Трилер

Відредаговано: 28.01.2026