6

Наступного дня її черговий раз повели вже знайомим шляхом в кімнату тортур. Кат, все той же, що і раніше, вже сто сорок п'ятий день поспіль.

Він представ перед нею радісний, в передчутті насолоди перед чимось веселим, незабутнім.

— Привіт, любонько! Я нарешті дочекався нашої зустрічі. - він наче й посміхався, але це було більш схожим на звіриний вищир.

— Ага. Подивимося чим ти мене порадуєш. - зневажливо промовила причина сьогоднішньої зустрічі.

— О-о-о, не переймайся. Я знайду спосіб тебе розважити.

Кат своїми кривими ногами побрів до металевого столу. Де тільки можна було, кров, пилюка та ще чортзна-що забилось в куточки та виступи. Одним словом про стерильність тут не чули. Чоловік обігнув стіл, мозолистими руками водив по різних штучках для катування. Зиркав то на Мелану, то на хаотично розборсані ножі, щіпці, топорики. скальпелі, якась штука, для підпалювання тюремників. Вся металева у вигляді лійки. Ох, як би вона хотіла зараз побачити живу квітку, чи хоча б уві сні на їх галявині з Ромою.

Обравши приладдя, він нетерпляче наблизитися до Мелани.

— Ну що, будемо грати, люба? - злісний хохот наче ехо прозвучав у невеличкій кімнатці.

А далі все як в тумані. З неї кат зняв штани та по всій довжині ноги почав зрізати шкіру. Потім її підпалював, аби полонена не померла від втрати крові. Шар за шаром знімав шкіру, припікав, хохотав, щось бубнів під носа насолоджуючись процесом.

Мелана чекала поки буде на границі втрати свідомості. Тільки тоді жалісливими благаннями з мокрими від сліз очима прошепотіла:

— Досить.

— Що? - єхидно спитав живодер.

— Досить!

— Ти що, здаєшся? Ми ж тільки почали!

Мелану ці слова злякали, вона більше не секунди більше не могла терпіти такого жахливого та безкрайнього болю

— Благаю! Припини, я здаюсь. Досить. - останніх сил мовила вона. Говорила Мелана від чистого серця. Саме тому їй грати не прийшлося, кат повірив сказаному.

Вже через декілька хвилин прозвучав крик: "Забирай! Вона наша!" Потім якось заволокли в решітки, кинули на підлогу, закували в кайдани та нетерпляче засунули в рот три маленьких таблеточки - цика.

Мелана прийшла в себе лише вночі. Вона пропустила вечерю і в животі бурлило від голоду. Агафа сидячи біля дівчини пестила голову заривши руки в майже руде волосся.

Вранці відразу після сніданку її на руках віднесли в кабінет мозгоплава. Ходити дівчина не могла. Шкіру стягувало, а при найменшому русі вона тріскалась та пекла пеком.

Все йшло за вже давно продуманим планом мозгоплава. Удававши, що вона підкорена та зламана з грохотом сіла на стілець, опустивши голову якомога нижче. Тяжко дихаючи не зводила очей з підлоги.

— Радий тебе бачити знову. - Мелана не могла роздивитися, що робить мозгаплав, але зрозуміла, що той стоїть не так вже й далеко від неї, трохи ззаду. Вбила б. Така можливість пропадає!

— Що ж, правила ти знаєш. Сиди на стільці, розслабся, боляче не буде. Я ж не якийсь там кат. - він хотів, мабуть, пожартувати, але вийшло жах як невдало. - Зрозуміла?

— Зрозуміла.

— А ти сьогодні не така категорична як при першій зустрічі. - було чутно, що говорячи це, він посміхався у всі зуби.

Чулися кроки по кімнаті. Чоловік зупинився за спиною, по якій чи від страху, чи від болю скочувалися краплинки поту. Більше вона і не могла нічого зрозуміти з того, що він робив. Чула лише шепіт, що розносився кімнатою і намагалася його не почути це було складніше, аніж вона думала.

Шепіт ставав все тепліше, наче дихання коханої людини у себе над вухом, а звучав він так приємно, наче матусина колискова в дитинстві. Чорт! А ні, бридка ти потвора. Шепіт зігрів собою кімнату. В пеклі тепло приємніше, аніж тут!Він просочувався у вушні раковини, йшов до мозку, а там малював цікаві картини. Е ні, чуваче, не цього разу!В її мозку розпливчасті фігури так і не змогли набрати різкості. Але вони щось говорили про волю, про Добродія, хто він такий та чому ж Мелана його так любить.

Поступово тепло розвіювалося, шепіт ставав все тихіше допоки не стих назовсім.

Мелана не знала як себе вести після "розмов" з мозгоплавом. Тому лише мовчала дивлячись перед собою. Намагалась удавала, що не помічає плавні рухи мозгоплава, як виявилося пізніше, Стіва. Її понесли в решітку. На цьому перший сеанс завершився. Залишилось двояке відчуття після шепоту. Вона не знала як себе вести на різних стадіях. Тому вирішила повторювали за Даніелем, якого ще не привели в решітки.

Але вона згодом зрозуміє, що більше його в кімнату до них не приведуть.