4

— Як ти себе почуваєш? - як тільки Мелану привели в решітку та прикули до незламних кайданів поповзла до Агафії. Та лежала наче непритомна, але коли почула рідний голос відкрила зажурені очі та відповіла:

— Все добре, просто хочу трохи поспати. А ти як? - дівчинка блукала очима по тілу Мелані та  порваному одягу. Помітила більше ніж зазвичай порізів та синців, але поглянувши на руки, дівчинка стурбовано глянула в майжебезтурботні, як здавалась Агафі, очі Мелані.

— Все добре з цим. Мені дали цика. Я біль вже майже не відчуваю, скоро заживе. - Мелана наче хотіла довести, що її опіки на долонях не такі жахливі, тому підняла їх в гору та почала  стискати. Шкіра на долонях почала тріскатися, а через тріщини сочиться кров

Мелана пригорнула дівчинку до себе. Агафії в її обіймах завжди було тепло. Вона почувалась наче дома, в рідній хаті за рідним столом коли віконце світило безтурботне сонечко. Коли в віконце задував тепленький вітерець та давав зрозуміти маленькій Агафії, що дитинство ще триває. А потім прийшли напівпрозорі рОди. Вони вбили тата, який намагався захистити свою доньку, а мати все сиділа та плакала біля нього мертвого поки її рідну дитину забирали з дому.

— Даніеля давно забрали?

— Ні. Майже за хвилин 10 перед твоїм приходом.

Мелана почала помічати в Даніелові ті риси характеру, яких раніше не було. Він був завжди дружній та легкий на підйом, але тепер, якщо пощастить, хоча б подивиться на Мелану з Агафією усвідомленим поглядом. Раніше він читав їм свої вірші та цитував Шекспіра, а зараз дивився в стіну наче не живий, хоча говорив, що якщо хтось і зійде першим з розуму, то це точно буде не він.

— Ти впевнена, що з такими опіками зможеш дійти до кінцевого результату плана.

— Впевнена. Дратися мені ж більше не потрібно. Тепер лише треба ясно мислити на прийомі у мозгоплава та пережити ще одну "дружню" зустріч ката. - тихо мовила Мелана. - До того ж мені дали чудодійні таблеточки.

 Дали, але цього не достатньо для придушення болю. Цика - хорошо штука для швидкого заживлення поранень і це все, на що годні ці таблеточки. Але ж Агафа про це не знає, тому можна прикрасити ситуацію. Той чолов'яга говорив, що цика готоють зі справжніх трав, які ворощуюю в дивному саду, єдиному живому куточку в підземеллі. Говорив, що той сад власність самого Диявола. Про дивокрай мало що відомо, а про власника саду ще менше.

Говорять, що Добродієм в цих стінах називають нікого іншого як самого Диявола - правителя підземелля. Чому саме добродієм, ніхто не знає, але є теорія, що це маленька частина промивання мізків. Що саме мозгоплави на сеансах віщують про те, що Диявол це ніхто інший як добродій, янгол в плоті, чудотворець. Більше про нього нічого ніхто не говорить, ніхто навіть не знає чому саме нас, червонооких, з рідних домівок забирають в підземелля. Але тут все одно ясно, що ми якось зв'язані з Дияволом.

***

Рому всього побитого привели в решітки. Знову до цих плІток як рік тому, проте він все ще боїться кожного погляду однієї з них. Тієї, що найнижча за всіх, а в іншому вони між собою схожі: сиве волосся заплетене в коси та пучки, великої ваги, а очі найчервоніші з всіх, яких бачив, майже чорні.

Ромі завжди ніяково коли найнижча з плІток дивитися на кров, що капає з його ран. Лише декілька разів вона  протягувала маленькі ручища, що так багато обірвали життів, за решітку та, вимазавши руки в крові, облизувала. Це було лише декілька разів, але ці ситуації страхом засіли десь в темних кутках необізнаного.

Він відчував цілу палітру емоцій стосовно тих потвор-бабусь:страх, ненависть і наймерзеніше відчуття - огиду. Бридкість до їх посмішок, до їх писклявих голосів, до всього, що стосується бобусь. І чому саме його кинули в кімнату до них?  Чому саме його обрали в ролі розважальної ляльки? Найкрасивіший, тому що?

Що витріщалась? Він помітив на собі погляд однієї з трьох, але придивившись, в очах можна було помітити лише страждання та співпереживання. Здалося. Хоча може таке здаватися декілька раз? Я вже неодноразово помічаю такі погляди з їх сторони та що дивно, лише дві з них так дивилися, та , що понижче буде, в неї в очах завжди була злоба та жага крові, голод. Коли ми вже зустрінемося з Меланою? Надіюсь, що план спрацює, навіть якщо не зустрінемося в армії, значить зустрінемося уві сні.

***

Хто ти? Чому ти тут, я не розумію, тобі не дозволено тут бути! Мелана, Мелана! Агафа? Та ти ж ненавидищ дітей. Це я їх ненавиджу, це ти їх ненавидиш, хворий виродок! "Розлучені крім волі коханці схоже безповоротно втрачають дар мови" - ох, Шекспір, ти єдиний, хто може кохати в цьому світі. А я? Всі мої вірші про кохання! Я не чудовисько без почуттів! Ясно?!

***

Мелана сиділа в обіпершись об стінку та дивилась на зовсім понурого Даніеля. Льодяна стінка холодила спину не давши навіть можливості повернутися подумки в рідний дім. Цей вже звичний холод точно зашморг на шиї, крок в ліво, крок в право й петля затягнеться, а врятувати нікому. Матуся в такі моменти рятувала, її тепло досі Мелана згадувала затамувавши подих. При будь-якій думці про матусю її серце розбивалось на дрібні часточки, а ненависть до себе склеювала їх між собою знову і знову змушуючи його битись.

Агафа спала на колінах Мелани. Даніель не відривав погляду від стіни, навіть не кліпав. Ще декілька осіб щось кричали, вже зовсім зійшли з розуму. Але Мелана до цього звикла, її вуха вже не пропускали в мізки звукові сигнали, які вона не хотіла чути.

Мелана то стискала то розтискала долоні. Їх вигляд був жахливим, але кому яке до них діло. Весь біль сконцентрувався на долонях. По венах  біль та ненависть виходили через тріщини в руках. Вони наче очищували серце, наче фільтри в воді, які від чистенької  води відділяли все бруд, залишаючи лише кристалічної чисту рідину. Цика, скоро зовсім залікує рани, тому вона намагалась якомога більше насолодитися кровопусканням.

А холодна стіна відгукнулась мурашками по шкірі змушуючи хотіти тепла. Тому Меланка закрила очі та з усіх сил намагалась заснути, уявити як від неї йде золотиста павутинка, що приведе Рому до неї.