3

Годинника не було, аби дізнатися точну час. Але Мелана знала, що сонце вже перетнуло зеніт та вперто наближається до горизонту.

Запах гарі вже не такий сильний, але просочений ним і без того брудний одяг буде ще довго нагадувати про сьогоднішню ситуацію.

Цього дня лише під вечір почали відводити на "процедури" до катів. Її решітка була майже пуста. Агафію забрали першою, але досі не призвели. А Даніель знову дивиться на стіну наче намагається її пропалити поглядом, а будь-яка спроба завести з ним розмову закінчується мовчанням з його сторони.

По Мелану прийшов напружений вартовий. Мабуть, нічна пожежа не дала йому виспатися. Мені ж караще. Вона вже хотіла здійснити свій план, як з-за кута показались до болю знайомі оченята. Це була Агафа. Мелана вже встигла їх попередити про свою втечу, тому Агафа як ні в чому не бувало пройшла мимо. Лише одна майже замітна сльозинка покотилась по щоці в знак суму з цього приводу.

Мелана дочекалась поки Агафа поверне в інший коридор та різко розвернулася до вартового.

***

Роман з останньої зустрічі з Меланою сильно турбувався. Він переймався все тим, що план може не спрацювати. В ньому занадто багато прогалин і зворотного шляху не буде, якщо почати діяти. Але його жага зустрітися з Меланою сильніша за страх. Тому з самого ранку, коли по нього ніхто не прийшов з вартових та, навіть, ніхто не приніс попоїсти він думав над планом і розраховував ймовірність провалу.

ПлІтки занадто активні сьогодні. Одна з них все радується нічній пожежі. Інша напряла більше аніж завжди, а третя ходить з кімнати в кімнату. Цілий день обговорювали, що  в них буде смачний сніданок.

Рома давно вже знайшов закономірність в їх рідко хороших сніданках та пожежах. Їх хоча б годували м'ясом, а не тим противними желе образним згустком вітамінів, жирів та вуглеводів, та бог зна ще чого.

Вже майже під вечір за ним прийшов замучани вартовий.

— А ти, я бачу, не спішиш до мене. Набрид тобі?

Вартовий як завжди проігнорував його. Ну і добре, все одно немає настрою. Надівши наручники, його повели по коридорах, Рому завжди намагалися вести різними дорогами. Може боялися, що він зможе втекти?

Дороги може й різні, але коридори такі схожі між собою. В цих коридорах ходило так багацько ніг. Так багацько людей, вже проходивших тут, ніколи не зможуть стати минулими. Тут завжди немає крові, хоча з мене вона кожного разу ллється відрами. Хто це прибирає? Це, мабудь, найпринизлівіша посада в цих стінах. Що ж, пора.

Рома присів на навпочіпки сам не знаючи, що робить. Дратися його ніхто не навчив. Лише Мелана показувала декілька поз самооборони.

— Чувак, що ти там всівся? - спитав вартовий.

— Та шнурки розв'язалися. - він подивився на свої кросівки. Шнурки то були, але не розв'язані. Голова кипіла від думок як же завдавати удар та удати плановану втечу. Вранці від вже обмірковував напад, але весь план знищив той факт, що він сидить навпочіпках. "Страх бреше кожного разу говорячи, що в тебе нічого не вийде."- одного разу так сказала Меланка показуючи йому ази самооборони.

Поміркувавши, що гірше вже не буде він сидячи різко розвернувся.

***

— Що за викрутаси, мала?

— Я тобі не "мала", виродок. - і різко врізала в пику і без того беззубому вартовому. Він похитнувся, зробив декілька кроків назад:

— Догралась, ма... - Меланка швидко скоротила між ними дистанцію, та не давши договорити, врізала в пах. Той нагнувся від колючого болю і тільки намагався вирівнятись знову зігнувся пополам, Мелана вдарила ліктем по спині.

Вирішивши ще трохи відігратися за всі жарти в її сторону вона повалила на підлогу вартового та вдарила ногою в живіт. Після цього миттєво розвернулася, щоб бігти, але її ногу схопив вартовий та з усіх сил намагався втримати білянку й одночасно підійматися.

Мелана замахнулась, та коліном вільної ноги вдарила у скроню, коли вартовий вже майже піднявся. Він схопився за голову та відпустив ногу. Мелана скористалась моментом, аби убігти. Завернувши в інший коридор наткнулась на двох вартових, що замикали решітку. Побачивши її один побіг  на зустріч, а інший залишився замикати двері.

— От трясця!

Вона побігла назад, побитий вартовий вже піднявся та потихеньку намагався йти до дівчини. Вона хотіла промайнути його, але той не дав цього зробити. Вчепився їй у горло та придавив до стіни. Недостача повітря майже панікою відгукнулася в серці. Вона потягнулася руками до його обличчя та почала дерти, а коли повітря в легенях доходило до критичного мінімуму надавила на його очі.

Двоє підбігших вартових сміючись спостерігали за бійкою. Та за своїм колегою, що горлав, точно малятко в дитинстві, коли памперс був брудний.

***

Рома сидячи розвернувшись різко підвівся на напівзігнутих колінах та вдарившись головою в живіт вартового побіг до стіни. Вартовий не очікувавши нападу піддався інерції та побрів до стіни, в яку вдало врізався. Рома вже випростовувався, заніс кулак для удару, але його перехопили, вартовий заламав руки за спину, однією їх тримав, а іншою підтягнув Рому до себе та, як показалось хлопцеві, обійняв.

Але йому лише показалося, в цю ж хвилину втікача почати душити. Він брикався, та намагався хоч якось завдати болю вартовому, щоб той хоч трохи послабив хватку. Але все марно.

— Не рипайся, красуне. Інакше будеш валятися в смердючих вагончиках мертвий. Ясно?- вартовий трохи послабив хватку. Ромі така битва здавалась не достатньою для підвищення покарання.

— Похмуро! - Він наступив на ногу вартовому та надавив що є сил, хватка трохи послабла. Рома зрадів своїй кмітливості. Та тільки збирався скинути з себе бридкі та наскрізь пропахлі руки тютюном, вони знову ув'язнити хлопця в смертельні обійми.

— Ти догрався, малий.

Вартовий ще сильніше стиснув ший, Ромі здалося, що вона зламалась в ту мить. В очах вже темнішало, як він почув огрубілий голос:

— Брат, годі. Ти сам будеш валятися в тих вагончиках, якщо його вб'єш. - Рома відчув неорганічний доступ до повітря. Він ще ніколи так сильно не радів змозі дихати таким смердючим повітрям.

— Не смій зі мною так говорити при тюремниках, Браян!