2

— Даніель, - тихо прошепотіла Мелана. - я завтра накинусь на вартового.

— Так швидко? Ти впевнена в цьому? - його очі в темряві здавались наче пустими.

— Це мертва точка, Даніель. Якщо я не здвинусь далі, то так і не зможу достроїти план до кінця.

— Буде не легко. - Даніель зовсім не хотів відпускати єдину людину, з якою він найшов спільну мову в решітках. 

— Знаю. Обіцяй, що придивишся за Агафією?

— Сама за нею придивишся, коли вдасться втекти та наробити галасу забравши її з собою.

— Обіцяй.

— Не змушуй, ти знаєш мене, я не годен для опіки.

— Ти єдиний, кому я довіряю в решітках.

— Тоді ти повинна будеш забрати Агафію з собою якнайшвидше.

— Домовилися. Бережи її та себе.

— Як скажеш. - зітхнув Даніель. Він не любив брати сильну відповідальність на себе, тим паче коли знав, що процес запущений, він сходить з розуму.

З самого рання почало тхнути паленим м'ясом. Їдкий дим просочувався в решітки та душив своїм смородом. Це не ставалось регулярно, але таке було трохи частіше, аніж "інколи". В такі моменти тяжко спати. Спати під крики горящіх людей та команди вартових, які намагаються врятувати якомога більше постраждалих з вогню. Причиною пожежи завжди є тільки один чинник - людина.

Тот безіменний чоловік розповів, що ми полукровки, полу боги. Тому й червоні очі. В нас є сила за допомогою якої ми можемо управляти вогнем. В більшості вона не проявляється на пряму, в таких лише червоні очі, та під час злості гаряча шкіра об яку можна наробити опіків. А в деяких проявляється. Ті, хто не в силі стримати цю силу спалюють все довкола.

Але, на щастя, Мелані вдалося поспати та поговорити з Ромою:

— Ти дуже ризикуєш. Це не продуманий план від слова "зовсім".

— Треба діяти! Я потраплю в армію, а далі видно буде. Все ж таки краще, аніж сидіти в решітках та чекати часу божевілля. - пояснює дівчина Ромі, біловолосому хлопаку.

Тому, що снився їй в тій кімнаті з бабцями. З тої пори він ще декілька разів з'являвся уві сні з ними, але йому не подобається, коли Мелані сняться й вони. Але ж дівчина краще бачила б уві сні сотні таких бабусі, ніж свою матусю, яка час від часу нагадує про себе.

Рома розповідав, що зв'язується з нею лише з допомогою везіння. Говорив, що відчуває наче її, бачить тонесеньку золоту павутинку. Він йде за нею, аж поки не прийде в сон до дівчини.

— А якщо план зірветься? Що, якщо хтось із нас не зможе пройти мозгоплавів? Або якщо в різні загони попадемо?

— Почнемо з того, що ми зовсім не знаємо як працює армія. А по-друге, я впевнена, що мозгоплавів ми точно зможемо обвести навколо пальця. Ти взагалі бачив себе? Та ти ромніший за будь кого, ти впораєшся.

— Не можна бути впевненою у своєму плані на сто відсотків.

Рома заїлий скептик. Його було не важко вмовити зустрітися, куди ваше його змусити йти за зовсім неоднозначним планом. Та ще, що зовсім дивно - він довірився Мелані вже на другій зустрічі уві сні.

"Мене не треба боятися, я на твоїй стороні, хоч і не знаю збираєшся мене вбивати чи ні." - саме це він сказав, коли він вдруге приснився дівчині. Але вже пізніше вияснилося, що боїться дівчину він, а не вона його. Говорив, що його і лякає, і приваблює сила Мелани.

— Ти зі мною?

— З тобою. - він легко посміхнувся, а потім перевів погляд на безхмарне небо.

Рома міг вправляти снами. Одного разу вони так сходили на квест, на річку, на концерт рок-групи та ще багато куди, але найулюбленішим їхнім містом це була лісна галявина. Там завжди царювало літо, ярко крилі метелики та кульбаби. Небо без жодної хмаринки, а сонце наче й гріло, але ніколи не сліпило очі.

— Трохи лячно. - не подумавши випалила Мелана.

— Розумію тебе. Але коли ми зустрінемося, то все стане в рази краще та спокійніше.

— Але пропаде, мабуть, ця містина.

— От і перевіримо. - Рома зірвав квітку та підніс до Мелани, аби вона змогла її побачити, а потім взяти в руки.

— Тобі. - сказав Рома, дівчина з задоволеною посмішкою взяла квітку.

— Щедро з твого боку.

— Дякую. - і він знову повернувся до сонця.

А на зірвану квітку сів метелик. Він напам'ятав Мелані Рому. Якби в той день не трапилося... те, що трапилося, вона б не познайомилася з ним. Не знайшла б свого метелика.

Знову в ніс вдаряє запах гарі. Вже далеко не ранок, а на ранкові процедури ніхто не прийшов.

Агафа зраділа такому вихідному, а Даніель вже зовсім давно не відривав очей від стін, все дивився в одну точку та навіть не двигався.

***

 Я - не той, хто мені говорять. Я - це я . І мене не зламати, я не сходжу з розуму. А як же відповідальність за Агафію? Я вже доросла людина, я зможу постояти за себе та Агафу. Ти не людина, ти звір. Я - не той, хто мені говорять. Я - це я. Ця стіна незламна. Не зламна як і я. І мені звідси не втекти.