Частина друга. Глава 1

Пройшов вже рівно рік та сто шістдесят п'ять днів з тієї хвилини, як мати Мелани було вбито, а дівчину забрано в підземелля. Мелана рахувала дні, іноді збивалась, але її завжди виправляла маленька дівчинка, з якою вона здружилась в решітках - кімнатах, в яких тримали полонених, але то була не єдина жива душа, з якою вона дружила. Є ще хлопець зі сну.

З того часу багато що прояснилося. Мелані довелося вести бесіди з зовсім неприємним чоловіком з її кімнати, адже він провів тут бульше часу з усіх присутніх. Але вчора його перевели з решіток. А може вбили, цього ми не знаємо і ніколи не дізнаємося.

— Агаф? Як ти? - в кімнату завели дівчинку. Мелані щоразу кололо серце, коли її приносили майже нестямну на руках. Всю побиту. Ті виродки не жаліли навіть дітей!

Агафія не відповідала, лише лежала в руках Мелани та інколи відкривала очі.

— В тебе нічого не вийде. Дай нам поспати. - бурчав щось Даніель.

— Це ти не вийдеш. А мене тут скоро і слід простине! - Мелана терла кайдани то об ціпок, то об стіну з каменю. За стільки днів він навіть не стерся.

— Тільки марнуєш сили.

— Вони все одно їх виб'ють на допитах.

— Ну так тоді йди в армію.

— Я цим і займаюсь, геній.

— Ану заткнулися! - загарчав вартовий.

— А ти спробуй заткнути! - Мелана провокувала вартового, спокушувала його набити пику непокірній дівчині, що кожну варту тільки й хамила. Вона все одно знала, що вартовим заборонено бити полонених.

— Не наривайся.

— А то що? Зайдеш та вдариш? Ха-ха, дякую за жарт та веселий настрій.

Вартовий зам'явся на місці, було видно, що йому тяжко стримувати себе від того, аби не зайти в цю кімнату та ну відгамселити непутящу дівчину.

— Ей! - прошепотів Даніель,- він діло говорить, не наривайся.

Але Мелана лише єхидно глянула на Даніеля.

— Слабак. - вона тихенько хіхікнула.  Мені потрібно, аби він ввійшов в ці трикляті двері!

Мелана давно вже знала правила гри, той чолов'яга розповів все, що знав. Перше правило: намагання втекти або вбити працівника в підземеллі - смерть, але це тільки для тих самих працівників.

 Друге: спроба вбивства виродків або втечі - збільшення годин в кімнаті ката, втручання мозгоплава в справу. Це єдине правило для таких, як Мелана - тюремників.

Її завжди дивувало, чому ж відразу не може втрутитися мозгоплав. Адже раз, два і вуаля, свіжоспечений армієць. Але той чоловік щось говорив про те, що мозгоплав лише стирає спогади та малює на місті старих нові. Це не зовсім надійно, адже так тяжко буде стримувати сили полу бога. Звичайно, їх можна якось там придушити, але на зовсім не вийде, вони можуть розгорітися в будь-яку хвилину. А полу богами називали їх, тюремників. Всі з червоними очима та скаліченими життями.

А здатися просто так кату вона не могла. Мелана була однією з найсильніших тюремників. Звісно, з нею вже працював мозгоплав:

Її привели в пусту кімнату в центрі якої був один стілець. На ньому сидів мозгоплав, весь із себе гарний, на скільки міг таким бути. Майже чорна шкіра, червоні очі, як і у всіх в цих стінах, довге волосся, пухняне та брудне, зуби коричневі, а тхло від нього не краще свині в болотах.

— Сідай, красуне. - мозгоплав піднявся, тільки побачивши її, посміхнувся, рукою вказав на стілець, але дівчина все стояла на місці. Вартовий вийшов з кімнати, закрив двері на ключ.

— Насиділась вже. Що запропонуєш?

— В сенсі? - грязноволосий здивовано глянув на дівчину, а потім різко випрямив спину, невдало посміхнувся.- Сідай, поговоримо. - все ще з люб'язною посмішкою він показував рукою на стілець.

— Глухий? Насиділась вже. - вона підперлась спиною об стіну, чекаючи, що ж скаже вонючий вородок. Хоча вона вже знала, їй говорив той безіменний, що мозгоплави будуть люб'язно до тебе ставиться, на рівних майже. Кожному пропонують присісти, а самі стають ззаду та щось шепочуть.

— Добре, - мозгоплав нервово проковтнув слину, почесав макушку, - як себе почуваєш?

— З моменту, як побачила твою посмішку, набагато краще.

— Справді? Дуже дякую. Що ж, може тоді присядеш?

— Пішов на хрін.

— Мабуть, ми не з того почали. Я Стів. А тебе як звати?

— Твоя невдала спроба промити мізки.

— Зовсім не розумію про що ти. Я намагаюся лише цивілізовано з тобою поговорити.

Мелана харкнула на підлогу.

— Ось тобі цивілізація! - випалила вона, глянувши на слину в перемішку з кров'ю. Мелана зовсім не могла себе стримувати перед спокусою покусати щоки з внутрішньої сторони.

Той мозгоплав ще щось говорив, але вона вже й не пам'ятала. Їй було цікаво з ним. Настільки тупого виродка вона тут ще не зустрічала. Всі говорили, що їй лише пощастило. Що в більшості випадків її силою посадять на стілець, якщо та відмовиться. Мозгоплави створювали ілюзію рівності, доброти. Звичайно, за один сеанс мізки повністю не промити, але покласти початок незворотному на першому сеансі можливо.

Та яка вже різниця. Її до мозгоплава відправляли ще декілька разів, до різних, там з нею не сюсюкалися, але й не сильно поважно ставилися. Садовили на стілець, ставали позаду, щось нашіптували. І тоді Мелана починала свою пісню. Більшість намагались прислухатися до того, що говорять мозгоплави, а треба було не дозволяти собі зрозуміти їх. Не давати проникнути в вушні раковини, а потім і в мізки, де вони будуть чайною ложечкою вишкрібати старі спогади та насаджувати нові, хибні.

З того часу вона й засвітилась в списку найтяжкіших тюремників. Вбити її не дозволяли, такі як вона цінилися. От і залишається їм тільки намагатися зломити їх волю.

Але в голові Мелани зовсім недавно дозрів план. Хай не дуже й продуманий, але треба рухатися з мертвої точки.

Здатися просто так Мелана вже не могла, підозріло. Кати працюють з подвійним нажимом, але це все одно, що об стінку горохом. Вона повинна спровокувати ще одне збільшення натиску зі сторони катів. І тоді здасться. Їй повірять. Відправлять в армію, після мозгоплава звичайно ж. І все, вуаля, далі ніхто не знає, що коїться за межами решіток, тому й виходить, що план не зовсім цілісний.

Даніель вже проснувся. Агафія прийшла в себе, та як завжди щось бурмотала під носа. Мелану скоро знову поведуть до ката, залишилося перечекати ніч, а значить, що вона порушить правило номер два.