3

Було занадто гаряче для нормального існування людини. Вода кипіла як тільки зустрічала пряме проміння сонця, а трава зів'яла в перші ж хвилин цього жаху. Мелану ватяні ноги вели все далі, далі від дому і все ближче до пустині.

Чийсь голос то кричав, зазиваючи на поміч, то стихав, що не можливо було розібрати слів. Цей голос точно вітер шумів повсюди, попадав у вушні раковини, по венах проходив крізь тіло та холодив кісточки.

Мелана вже втратила з поля зору свою домівку. Перед нею лише безкрайня пустиня та не спокійний голос: "Сміліше-е"

Але що сміліше? Її тіло оніміло, вона не могла нічого: ні рухатися, ні кліпати очима, ні дихати. Дихати? Чорт! Вона не могла дихати, судомно намагалась захопити повітря, але все було марно. Перед очима темніло, страх охопив від макушки до кісточок пальців. Страх був таким сильним, що бідній дівчині здавалось, що зовсім не незмога дихати її вбивала, її вбивав страх за своє життя.

І ось! Нарешті! Мелана змогла вдихнути ковток свіжого повітря. Страх трохи відступив. Голова прояснилась, а вітер прошипів : "Сміливіше-е-е". Кінцівки почали відчувати як їх лоскоче вітер. Стопи відчули розжарений пісок. І дівчина відразу кинулась тікати назад, де ще зовсім недавно виднілась рідна домівка. Але пісок під ногами пропав, зник і разом з ним щезла вся пустиня.

З нею наче грали, давали свіже повітря та забирали. Розвіювали тривогу та наводили тваринний жах. Давали надію та відразу ж забирали.

Перед дівчиною тепер були гори з темного каменю, сонце заховалось за хмарами, воно було зовсім не привітним. Мелана затремтіла її то кидало в холод, то в жар. Вона не знала куди йти, але нетерпляче ступила, зробила крок, ще один. Під ногами щось хрустіло. Застрявало між пальцями та боляче кололо в босі ноги. Мелана подивилась під ноги і в її червоних очах кольру крові відображались кісточки.

Деякі покриті пилом, старі, деякі ще свіжі, на них виднілися зовсім не приємні зору м'ясні кусочки. Деякі роздроблені, а деякі цілі. Її охопив жар, жах. Мелана закричала та тут же впала на підлогу, а потім швидко піднялась, туманно усвідомлюючи, що так вона доторкалась всім тілом тих нещасних кісточок! Звідки вони взялися? Як тут йти, коли все всипано останками померлих?

Небо затягнулось хмарами, сонце тепер світило червоним, точно кровавим кольором. Стало чутно жужання якихось комах, трупних комах. На ще свіжих костях виднілися черв'яки об'їдаючі плоть та рядом літали мухи. Дівчина не витримала в собі вечерю та виблювала все, що було в кішківнику. Живіт пронизала біль, а слідом відчуття голоду. А потім знову блювання. Сльози на очах, трупний запах в носі, та дикий страх в серці.

Почувся рев. Щось неістотно волало і з кожним разом рев ставав ближче. Гучніше. Ближче. Дівчина побігла в протилежному напрямку від голосного волання. Побігла що є сил. Побігла не озираючись. Але рев не віддалявся. Він ставав гучніше. В ньому чулась насмішка, жага крові та ярої ненависті. Не осмілюючись озирнутись Мелана бігла. Її стопи роздирали кісточки. За собою дівчина залишала сліди крові. По ним і йшло те дике створіння.

Жгучий біль. Жар в нозі. Нерозуміння ситуації. Страх.

Перед очима дівчини предстала худа фігура, нагнавши дівчину, чудовисько пестрибнуло на перед тим самим відрізавши путь до примарного спасіння. Обличчя витягнуте, очі були відсутні. Шкіра натянулась на скелет істоти, дівчині здалося, що тварина голодувала дуже багато часу і тепер знайшла жертву, їжу.

Перед очима маячила мати. На лобі щось лежало холодне, дуже приємне. Її тіло горіло, а м'язи наче шматували.

— Ало! "Скора"? Моя дочка, їй погано, висока температура, зневоднення, утруднене дихання ... - мати ще там щось говорила, але Мелана не могла вже її чути. Цей писк у вухах, дуже схожий на писк медичного приладдя, що безперервно пищіть тільки тоді, коли пацієнт помирає.