2

Малана проснулась та відчула металевий привкус в роті. Сон про стару коргу в тій темнавій кімнаті став наймерзеннішим сном в її списку.

Що ж, потрібно вставати! Сьогодні хоч і субота, але потрібно допомогти матусі з готовлею та прибрати у себе в кімнаті. Як же вона ненавидить прибирання...

Дівчина піднялась з теплої постелі, що наче загребущими руками тягнула її назад, зовсім не хотіла відпускати. Але сила волі та духу перемогла, тож заспана красуня спускалась сходами на кухню, з якою смачно пахло.

— Доброго ранку, сонечко! Як спалося?

— Доброго ранку, матуся. Кепсько, якщо чесно. Снилася бабуся, яка так і норовилась злизати кров з полу. Фу!

— Ох, ти ж моя біда. Сідай - матуся ставить миску з манкою?

— Знову з манкою?! Ну ма-а-ам.

— Ти знаєш, що це вітаміни та залог хорошого початку дня. Їж. - Мелана сіла ти прийнялась за їжу. Сперечатися з матусею все одно, що намагатися зрозуміти алгебру - безрезультатно.

Кожного ранку Мелана сідає за стіл та вже під час трапези розглядає свою матусю. Вона чудова! Коротко стрижене волосся русого кольору. Таке ж саме як і у неї, от тільки в доньки на сонці відблискує рудий, а в матусі - ні. Очі однакові, такі ж зелені, точно трава в недоторканому полі влітку. За статурою такі ж стрункі, але матуся нижче Меланки на 6 сантиметрів. Вони спеціально зрівняли свій зріст, матуся заздрила доньці, її зріст наче модельний, а моделлю хотіла бути лише мама.

— Все, не хочу навіть бачити манку. Їй не місце на столі! - жартувала Меланка, поки прибирала миски в мийницю.

— Ще завтра зранку її поїси та досить. Обіцяю, що після завтра буде не манка. - матуся посміхнулась і наче по сценарію ранкове сонце засвітило кухню, наче в казці. Тільки вона, та матуся і більше ніхто їм не потрібен. Та дуже прикро, що Меланка не знає з чого почнеться наступний ранок.

— Обіцяєш? А то від манки вже воротить..

— Обіцяю. Завтра буде вівсяна каша - мама трохи хіхікнула, побачивши зовсім невдоволене лице своєї кровинки. От і добре, завтра приготую її улблену смажену картоплю, хай буде сюрприз. Думала матуся та раділа цьому дню.

В неї довгоочікуваний вихідний. Праця була тяжкою: спочатку в кафе розносити їжу, а потім в лікарню прибирати все, що тільки можна видраять. В них немає кому допомогти. Матуся її відмовилась допомагати в вихованні Меланки. А батько помер невдовзі після народження внучки. От вони й виживають на маленьку зарплатню в такій же маленькій хатинці.

Після ранкової трапези Мелана попрямувала до себе в кімнату аби прибрати вічний безлад в шафі та на робочому столі. А матуся сіла читати книгу. Та жінка зовсім не могла зосередитися на книзі, її серце наче чуло біду, нило, їй було неспокійно і навіть думки та цікавенькі сценарії в голові про модельну кар'єру зовсім її не заспокоювали.

Годинник показував 13:15