Частина перша. Глава 1

В затишному куточку з ліву впала вже тринадцята  краплина крові. Цей терпкий запах металу лоскотав носа та занадто сильно манив поласувати свіжою молодою кров'ю. Але зараз не на часі сідати вечеряти, в неї ще купа справ. Такі як перерізати нитки та плести нові.

Вже сонце за обрієм майже сіло. Червоне проміння пробиває собі шлях в цю кімнату з великими зусиллями. Вікна зі сталевих решіток, відстань між якими майже непомітна. Підлога, стіни, стеля - все з цього ненависного обсидіанового каміння. А стіл, 3 стільці, ткацька машинка в кімнаті бабусь і лава в кімнаті парубка з темного дерева. Те дерево вже про сиріло  та в деяких містах береться мохом. Але що поробиш, вони тут такі самі в'язні як і цей червоноокий блондин.

Ще декілька тисячоліть тому, як зараз пам'ятає, в цій кімнаті обсидіан не був такого темного кольору, а дерев'яні меблі змінювалися раз на 100 років. А що зараз? А зараз Добродію начхати. Думала одна з цих трьох противних сідоволосих бабусь.

Але що тепер поробиш, їм не втекти звідси, та й навіщо. Їй тут подобається. Звісно, їм заборонили чіпати того хлопака, але ж якщо злизати кров з каміння на підлозі, то нічого ж їй не буде? Правильно?

 Пра-а-а-авильно. Протягнула стара корга і по її обличчі розповзлась беззуба посмішка. Вже шістнадцята крапля, не багато, але цього вистачить, аби згадати майже забуту молодість.

Червоноока ще раз глянула на блондина та відвернулась далі плести нитки. Як же вона це не любить. Куди більше їй подобається їх різати.. Приємне відчуття. Відчуття влади. А коли тримаєш в руках ножиці, з'являється майже відчуття сили. Бо хоч якась зброя!