Глава 11

— Золено, ти підготувала моє урочисте вбрання до бенкету? — розвалившись величаво у кріслі, Віртас ковтав рожевий сихр. — Не варто запізнюватися, батько цього не любить, — хмикнувши, невдоволено скривився. Стільки обмежень в цьому палаці! Можливо, на бенкеті «вполює» якусь вродливу дівицю, зрештою, доведеться втішатися з вродливими служницями, охочих до пестощів і монет чимало!

— Звісно, гранде Віртасе, ось ваша срібна сорочка, камзол і штани, — поклала на ліжко заздалегідь приготовлений одяг. За допомогою артефакту перевдягання вже за мить крутився біля дзеркала й милувався собою, мов дівчина. — І срібну пудру на волосся, Золено! — зверхньо писнув до ельфійки.

Золена лише полегшено зітхнула, коли Віртас покинув покої. Манірний син Ельвірги неабияк дратував, але змушена його терпіти. Без цього парубка не мала би змоги перебувати в юнідарському палаці, а попереду чимало важливих справ. Насамперед, варто навідатися на вечірній бенкет, де є можливість шпигувати. Задля цього необхідно змінити зовнішність за допомогою зілля ілюзії, яке виготовляла власноруч. Цією розробкою Золена могла лише пишатися! Ковтнувши з пляшки трохи гіркої рідини, необхідно подумки уявити певний образ, а саме, особу, на яку бажаєш перетворитися. І вже за мить Золена споглядала в дзеркалі худорляву юнідарську служницю в простецькій сукні, геть змінивши свою зовнішність. Отже, ніхто й не впізнає серед челяді на бенкеті Золену, варто діяти обережно. Підноситиме страви до столу й заразом підслуховуватиме розмови гостей.

«Геніально! — розмірковувала задоволена собою ельфійка. — Шкода, що магію гранди Ельвірги заблоковано і моє зілля на неї не діє, у іншому разі я би вже давно зуміла допомогти їй втекти з тієї вежі…»

Сховавши невеличку пляшку з зіллям ілюзії в кишеню, Золена хутко вислизнула з покоїв Віртаса та попрямувала на кухню. Челяді в палаці чимало, ніхто й не помітить присутність новенької служниці…

+++

Коли місто огорнув прохолодний юнідарський вечір, на мармуровому майданчику палацу спалахували портали, крізь які з’являлися прибулі на бенкет гості. А саме, Авенрір з урочисто вбраною Кайлою, також Оґвар з чорнявою дружиною Ширрі та їхнім сином Демраром. Хлопчику недавно виповнилося шість років, від батьків успадкував доволі потужну бойову магію. Не забарилися і Віль з Меллі, прибули кульбусом зі свого маєтку з рудокосим Міяром, їхнім дитям.

В передпокої бенкетної зали гостей зустрічали Дарі і Корвін, радо всміхаючись своїм давнім друзям. Поруч нерухомо застигла Людмила, їй неабияк личила сукня з жовтого атласу, оздоблена дрібними смарагдами, доволі щедрий подарунок Її Високості.

Принцеса радо представила зніяковілу Люсію прибулим гостям, які зацікавлено її роздивлялися. Схоже, вже встигли чимало почути про чужинку з-за межі.

— Рада знайомству! — дружина Оґвара, Ширрі, здавалася доволі сміливою і самовпевненою, на елегантній бойовій магині красувалася червона довга сукня, виблискуючи золотистою драконячою лускою. На коротких смоляних пасмах у світлі магічних світильників сяяла срібна пудра, а на загострених ельфійських вухах красувалося чимало кілець-сережок з самоцвітами. — Вже багато чула про вашу магію вогню і те феєричне видовище, яке ви влаштували в магетонському палаці! — ледь помітно, сардонічно всміхнулася. — Гранда Віртаса варто було підсмажити, він на це заслуговує! Шкода, що не довелося це побачити на власні очі…

Щойно гості розташувалися за столом, до бенкетної зали увійшов Віртас. Як завжди, запізнювався. Гордовито здійнявши підборіддя, зайняв місце неподалік від нареченої Авенріра, не зводячи з неї відвертого погляду. Вродлива магетонка Кайла відразу зацікавила Віртаса. Як відомо, ця дівчина з доволі заможної, шляхетної родини, адже її батько магетонський посол. Вже кілька років Кайла мешкає в королівстві Юнідар у розкішному маєтку й на одному з бенкетів її представили Авенріру. Бойовий маг був вражений вродою дівчини, ба більше, тендітні білявки завжди були слабкістю мага.  

Замріяно зітхнувши, Віртас ковтнув з келиха ягідний сихр, хоча згідно етикету гості не торкалися страв в очікуванні короля й королеви.

За кілька хвилин до зали завітало монарше подружжя, присутні здійнялися й шанобливо схилили голови.

— Нехай довіку осяює нас Ясне Світло! — урочисто промовляючи, правитель здійняв срібний келих.

— Довгих років життя Його Величності королю Радгору та Її Величності королеві Сінгріді! — мовили гості у відповідь, лише опісля розпочався бенкет. В залі відразу залунала приємна мелодія музичних артефактів, створюючи затишну атмосферу.

Сидячи за столом, Людмила охоче куштувала вишукані страви. Хай там як, але в цьому товаристві почувалася вільно, навіть розкуто, впевненості надавала присутність Дарі. Друзі принцеси наче виказували приязнь, не здавалися пихатими, як магетонці. Бентежив лише важкий погляд сидячого навпроти Авенріра, на відміну від інших цей маг доволі мовчазний.

«Знову витріщився на мене, аж шматок в горло не лізе!» — щічки Людмили мимоволі спалахували, на щастя, поруч сиділа Меллі, яка відволікала ненав’язливою бесідою. Також геть не тішила неприязнь Кайли, невже ревнує до свого нареченого? Вона щось неустанно торохкотіла до Авенріра, інколи кидаючи злісні погляди на Людмилу.

Раптом в залі залунав приємний вальс. Віртас відразу схопився на ноги й ввічливо запросив на танець Кайлу. Вже за мить у просторому приміщенні кружляли пари, Оґвар з Ширрі, Віль із Меллі, принц Корвін з коханою Дарі, лише король з королевою залишилися на своїх тронах, милуючись цим дійством. Дітлахи також вислизнули з-за столу й поспішали у передпокій бавитися в цікаві ігри під наглядом місцевої няньки.

Здійнявшись, Авенрір впевнено наблизився до застиглої Людмили.

— Грандо Люсіє, дозвольте запросити вас на танець, — рішуче простягнув здоровенну руку, погляд чорних очей зупинився на глибокому вирізі дівочої сукні. — Вечір доволі гарний, не варто сумувати.

— А мені й не сумно, — Людмила зніяковіло опустила голову, але покірно встала з-за столу. Попри все, чомусь не хотіла відмовляти магу.